Справа № 22-ц/796/11944/2014
Головуючий у 1 інстанції: Вовк С.В.
Доповідач: Гаращенко Д.Р.
30 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.
при секретарі - Шалапуда Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, Київської міської ради, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -
20 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, у якому просив встановити факт проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, визнати за ним право власності на обов'язкову частку спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_6, а саме на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/3 частину іншого спадкового майна. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_6 з 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали спільно як чоловік та дружина однією сім'єю. Вони мешкали в одній оселі, що належала ОСОБА_6, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, відпочивали разом як сім'я, приймали та відвідували родичів. Також вказав, що у 2006 році був відповідачем у цивільній справі за позовом ОСОБА_7, в якій зазначено його фактичне місце проживання та місце реєстрації як АДРЕСА_1. Зазначив, що на день смерті ОСОБА_6 він досяг пенсійного віку, а тому має право на обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.
16 квітня 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, у якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона в особі законного представника ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини за заповітом квартири АДРЕСА_1. Заяву при прийняття спадщини також подали також ОСОБА_1 і ОСОБА_3, які за законом не мають права на обов'язкову частку у спадщині. Внаслідок втрати правовстановлюючого документа на квартиру нотаріусом відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 прийнято і об'єднано в одному провадженні з первісним позовом.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено, визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6
28 серпня 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просив його скасувати в частині відмови у задоволенні його позову про визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/3 частину іншого спадкового майна і в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_5 - на 2/3 частини вказаної квартири. В обґрунтування заявлених вимог апелянт вказав, що проживав з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тобто фактично був її чоловіком, а зараз є вдівцем, а тому має право на обов'язкову частку у спадковому майні, так як досяг пенсійного віку.
У судовому засіданні ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_9 апеляційну скаргу просили відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України проведено за їх відсутності.
Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12 лютого 2004 року ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Заповіт було посвідчено державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 (а. с. 67).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
05 червня 2013 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 звернулися ОСОБА_5 та рідна сестра померлої ОСОБА_3
25 липня 2014 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернувся ОСОБА_1, зазначивши, що проживав з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року.
ОСОБА_5 зазначала, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_6 не вдалось знайти, а тому нею було отримано дублікат свідоцтва про право власності на вказану квартиру (а. с. 68).
Розпорядженням Відділу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства від 18.11.2013 № 176 до дублікату свідоцтва про право власності на квартиру внесено виправлення замість «розпорядження від 26.12.1996 р. № 10541» слід вважати «розпорядження від 26.12.1996 р. № 10542 та оригінал свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, оформлений згідно розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 26.12.1996 №10541 визнано недійсним (а. с. 69).
Як вбачається з інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна КВ-2013 № 29612 від 11.09.2013 року на запит приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 згідно з даними Бюро квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району м. Києва 26.12.1996 року, розпорядження № 10541 (а. с. 70).
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 10.02.2014 ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на її ім'я у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Задовольняючи частково первісний позов в частині встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу суд першої інстанції керувався ст.ст. 3, 74 СК України та виходив з того, що вимоги позову ОСОБА_1 ґрунтуються на положеннях СК України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, а тому відсутні правові підстави для встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах за період з 1996 року по 31.12.2003 року, в іншій частині вимоги є доведеними.
Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується, доводів щодо його незаконності і необґрунтованості апеляційна скарга не містить.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 1241, ст.ст. 1258, 1264 ЦК України та правильно виходив з того, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6, яка померла, не надає права ОСОБА_1 на обов'язкову частку у спадщині як вдівцю, а лише відносить його до четвертої черги спадкоємців за законом як особу, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 суд першої інстанції керувався ч.ч. 1-2 ст. 328, ч. 5 ст. 1268, ст. 1297 ЦК України та правильно виходив з того, що ОСОБА_5 є спадкоємцем квартири АДРЕСА_1 згідно заповіту, однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріальній конторі у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, так як проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них права на спадкування за законом першої черги на підставі ст. 1261 ЦК України, а тому ОСОБА_1 не може вважатися вдівцем та не має права на обов'язкову частку у спадщині.
Отже, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності і в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не впливають.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді