30 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
засудженого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву захисника ОСОБА_7 . В інтересах ОСОБА_9 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2004 року відносно ОСОБА_10 ,
встановила:
В провадження суду 14.09.2014 року надійшла заява захисника ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2014 року за нововиявленими обставинами по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 .
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.09.2014 року відкрито провадження за вказаною заявою.
Дану заяву сторона захисту обґрунтовує наявністю нововиявлених обставин, які не були та не могли бути відомі, ні сторонам кримінального провадження, ні суду при ухваленні процесуального рішення, а тому просить витребувати з архіву Апеляційного суду м. Києва кримінальну справу № 1-42/2004; допитати в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який утримується в Київському СІЗО №13; дослідити наявні в справі докази вини ОСОБА_9 з урахуванням свідчень ОСОБА_11 ; скасувати вирок Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року та ухвалу Верховного Суду України від 25 травня 2005 року в частині засудження Пє ОСОБА_12 за ст. 190-1, ст. 93 п.п. "г", "з" КК України 1960 року (за епізодами посягання на життя працівників міліції та вбивства ОСОБА_13 ) кримінальну справу в цій частині закрити за відсутністю в діях ОСОБА_8 складу вказаних злочинів; виключити з вироку від 03 грудня 2004 року слова "Учитывая …. обстоятельства совершенных подсудимым ОСОБА_14 особо тяжких преступлений, направленных на лишение жизни потерпевших, учитывая тяжесть наступивших последствий, крайне высокую степень опасности фактически совершенного им деяния, наличие неординарной обстановки в момент совершения им преступления в отношении двоих сотрудников милиции, стойкость установки подсудимого на ведение преступного образа жизни в дальнейшем, суд приходит к выводу, что ОСОБА_15 как личность представляет собой исключительно высокую опасность для общества. Поэтому суд не находит оснований для назначения ему наказания в виде лишения свободы на определенный срок за совершенные убийства гр. ОСОБА_16 и гр. ОСОБА_17 и покушения на жизнь работников милиции. С учетом изложенного суд считает, что наказание ОСОБА_18 должно быть назначено в виде пожизненного лишения свободы"; призначити остаточне покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на певний строк.
В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення заяви, оскільки вважав доводи викладені в ній безпідставними.
Захисник та засуджений в судовому засіданні просили задовольнити заяву з наведених в ній підстав, скасувати вирок суду та направити кримінальну справу на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.
Судом, з урахуванням викладеного, думки прокурора, захисника, положень ст.466 КПК України, визнано можливим розгляд заяви у відсутність інших учасників судового розгляду.
Суд, заслухавши думку прокурора, захисника, засудженого, допитавши свідка ОСОБА_11 (в режимі відеоконференцзв'язку з Київським СІЗО № 13 ) дослідивши матеріали заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, матеріали кримінальної справи № 1-42/04, приходить до наступного висновку.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 15, ч.4 ст. 187 КК України 2001 року; ч.2 ст. 17, ч.3 ст. 142; ч.2 ст. 17, ч.3 ст. 215-3; ч.2 ст. 17, п. п. а, г, ж, з, і ст. 93; ст. 190-1; ч.2 ст. 17, п. п. г, з, ст. 93; п. п. а, в. ж, з, і, ст. 93; ч.3 ст. 215-3; ч.3 ст. 142; ч.2 ст. 145 КК України 1960 року; ч.1 ст. 263 КК України 2001 року; ст. 69 КК України в редакції 1960 року і призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 15, ч.4 ст. 187 КК України 2001 року - 10 (десять) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ч.2 ст. 17, ч.3 ст. 142 КК України 1960 року - 7 (сім) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ч.2 ст. 17, ч.3 ст. 215-3КК України 1960 року - 10 (десять) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ч.2 ст. 17, п. п. а, г, ж, з, і ст. 93КК України 1960 року - 13 (тринадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ст. 190-1КК України 1960 року - 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі;
- ч.2 ст. 17, п. п. г, з, ст. 93КК України 1960 року - 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі;
- п. п. а, в. ж, з, і, ст. 93 КК України - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ч.3 ст. 215-3 КК України 1960 року - 11 (одинадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ч.3 ст. 142 КК України 1960 року - 8 (вісім) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- ч.2 ст. 145 КК України 1960 року - 7 (сім) років позбавлення волі;
- ч.1 ст. 263 КК України 2001 року - 3 (три) роки позбавлення волі;
- ст. 69 КК України в редакції 1960 року - 11 (одинадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_19 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року вирок Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року щодо ОСОБА_8 в частині його засудження за ст. 69 КК України 1960 року скасовано і справу в цій частині закрито.
Дії ОСОБА_8 по епізоду замаху на розбійний напад та заволодіння транспортним засобом та замаху на вбивство Огій перекваліфіковані з ч.2 ст. 17, ч.3 ст. 142 КК України 1960 року, ч.2 ст. 17, ч.3 ст. 215-3КК України 1960 року, ч.2 ст. 17, п. п. а, з, і ст. 93КК України 1960 року - на ч.1 ст. 17 ч.3 ст. 142 КК України 1960 року, ч.1 ст. 17 ч.3 ст. 215-3 КК України 1960 року, ч.1 ст. 17, п.п. а, з, і ст. 93 КК України 1960 року, та призначено покарання:
- за ч.1 ст. 17 ч.3 ст. 142 КК України 1960 року - 7 (сім) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч.1 ст. 17 ч.3 ст. 215-3 КК України 1960 року - 10 (десять) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч.1 ст. 17, п.п. а, з, і ст. 93 КК України 1960 року - 13 (тринадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалено вважати ОСОБА_8 засудженим на підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 17 ч.3 ст. 142; ч.2 ст. 17 ч.3 ст. 215-3; ч.2 ст. 17 п.п. "а, г, ж, з, і" ст. 93; ст. 190-1; ст. 93 п.п. "а,в, ж,з, і", ч.3 ст. 215-3; ч.3 ст. 142; ч.2 ст. 145, ч.1 ст. 17 ч.3 ст. 142; ч.1 ст. 17 ч.3 ст. 215-3; ч.1 ст. 17 п.п. "а, з, 1" ст. 93 КК України 1960 року; ч. 1ст. 15 ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263 КК України 2001 року - до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Станом на 22.10.2014 року рішення набрали законної сили та є чинними.
Постановою Верховного Суду України від 16.05.2011 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_10 про скасування вироку апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року в порядку глави 32-1 КПК України з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.400-12 КПК України.
Відповідно до ст.459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
У своїй заяві сторона захисту посилається на наявність нововиявлої обставини, якою вважає заяву засудженого ОСОБА_11 про те, що зі слів ОСОБА_20 саме він вчинив замах на життя працівників міліції, за який засуджено ОСОБА_10 , і що така обставина, в сукупності з показаннями свідків у справі ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , даними протоколів впізнання за участю потерпілого ОСОБА_24 на досудовому слідстві, ставить під сумнів обґрунтованість засудження ОСОБА_10 за цей злочин і вбивство свідка ОСОБА_25 та свідчать про непричетність ОСОБА_10 до скоєних злочинів.
Також захисник посилається на Рішення Європейського суду з прав людини у справі № 43374/02 , в якому зазначено, що у ОСОБА_10 мав перелом лівого стегна, який призвів до суттєвої деформації лівої ноги, і як результат - у нього була обмежена рухливість та сильний біль, а також що деформована металева пластина в нозі спричиняла йому біль і значні труднощі при ходьбі. Тому вважає, що ОСОБА_10 не міг, втікаючи, бігти, як про це стверджували потерпілі.
Відповідно до ч.2 ст.459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Як вбачається з заяви від імені ОСОБА_11 на ім'я адвоката ОСОБА_7 , зі слів ОСОБА_20 йому відомо, що за вчинений ним у травні 2001 року по АДРЕСА_1 замах на життя двох працівників міліції засуджений не він, а Пєтухов, який проходив з ним у одній кримінальній справі.
Дана заява не направлялась через установу, де утримується ОСОБА_11 , і зроблена поза правовим полем. ( а.с. 125-127).
Щодо походження даної заяви захисник ОСОБА_26 пояснила, що зі слів колишнього прокурора м. Біла Церква ОСОБА_27 , який тепер займається адвокатською діяльністю, їй стало відомо, що замах на вбивство співробітників міліції міг вчинити ОСОБА_20 , і про це може знати засуджений ОСОБА_11 , який проходив з ним у одній справі. Вона знайшла родичів ОСОБА_11 , уклала з ними угоду про надання правової допомоги ОСОБА_11 , зустрілась з ним в СІЗО і взяла від нього заяву, на яку посилається як на ново виявлену обставину.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 показав, що в 2013 році до нього в слідчий ізолятор на побачення прийшла адвокат ОСОБА_7 , на прохання якої він написав зазначену заяву. Адвокат ОСОБА_7 не надавала йому правової допомоги, пообіцявши в майбутньому допомогти звернутись до Європейського Суду з прав людини. Згідно показань ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , який проходив з ним по кримінальній справі, що розглядалась в Апеляційному суді Київської обл., під час доставки до суду, розповідав, що він вчинив замах на вбивство співробітників міліції, однак за цей злочин засуджено ОСОБА_28 , розповідав, що написав багато явок з повинною, в яких зізнавався про інші злочини, у вчиненні яких обвинувачувались інші особи.
Отже, показання ОСОБА_11 є показаннями з чужих слів.
Згідно ч.2 ст.97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи № 1-42/ 04, ОСОБА_20 помер в Київському СІЗО в 2011 році, в зв'язку з чим допитати його з приводу повідомлень ОСОБА_11 неможливо.
Повідомляючи про вчинення злочину щодо співробітників міліції за слів ОСОБА_20 , ОСОБА_11 розповів про обставини злочину так, як вони встановлені за вироком Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2004 року на підставі показань ОСОБА_10 на досудовому слідстві та показань потерпілих. При цьому інших обставин чи деталей цього злочину він не зміг повідомити, наприклад, щодо походження та подальшої долі зброї, з якої були здійснені постріли.
В судовому засіданні ОСОБА_10 пояснив, що на час розслідування та розгляду кримінальної справи йому було невідомо, що в працівників міліції стріляв ОСОБА_20 .
Виходячи з цього, ОСОБА_10 , даючи показання на досудовому слідстві, за умови вчинення злочину іншою особою, не міг знати про обставини скоєння цього злочину, які він повідомляв на допитах, а повідомлення ОСОБА_20 . ОСОБА_11 повинно або могло мати іншу інформацію, ніж вказана ОСОБА_10 на досудовому слідстві.
Згідно показань ОСОБА_11 у суді, в матеріалах його кримінальної справи є копія вироку щодо ОСОБА_10 , з якою він ознайомився. Крім того, як вважає ОСОБА_11 , його обвинувачення, з яким він не згоден, базується в основному на показаннях покійного ОСОБА_20 .. Наведене дає підстави суду вважати, що у ОСОБА_11 є мотиви обмовляти ОСОБА_20 , а джерелом інформації про обставини злочину може бути вирок суду щодо ОСОБА_10 та ін..
Колегією суддів на перевірку показань ОСОБА_11 оглянута особова справа особи, яка утримувалась під вартою в Київському СІЗО, ОСОБА_20 (арх. № 1753), яка складається з 5 томів, в результаті чого не виявлено даних про його звернення до правоохоронних органів з повідомленнями про вчинення ним замаху на вбивство співробітників міліції ОСОБА_29 і ОСОБА_30 та інших злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються інші особи, як про вказав ОСОБА_11 ніби-то зі слів ОСОБА_20 .
Разом з тим, в матеріалах кримінальної справи № 1-42/2004 міститься ряд заяв від ОСОБА_20 , в яких він категорично заперечував свою причетність до замаху на вбивство працівників міліції ОСОБА_29 і ОСОБА_30 .. Згідно матеріалів справи, і це прямо зазначено у вироку суду, стороною обвинувачення не було надано жодних доказів, які б свідчили, що ОСОБА_20 , як член банди, мав відношення до приготування чи вчинення вказаного злочину. За результатами судового розгляду він був виправданий в пред'явленому йому обвинуваченні у замаху на життя співробітників міліції за недоведеністю.
Крім того, показання ОСОБА_11 не підтверджуються іншими доказами, наведеними у вироку суду, зокрема показаннями ОСОБА_10 на досудовому слідстві, показаннями засудженого по даній справі ОСОБА_31 , який знав про вчинення ОСОБА_10 даного злочину безпосередньо від нього, вказав також про походження зброї, з якої було вчинено замах на життя працівників міліції, її використання ОСОБА_10 , показаннями потерпілих ОСОБА_32 і ОСОБА_30 , які узгоджуються з показаннями ОСОБА_10 під час досудового слідства, і які не вказали в судовому засіданні на вчинення цього злочину ОСОБА_20 , який був присутнім в залі судового засідання, показаннями на досудовому і судовому слідстві засудженого ОСОБА_31 щодо обставин вбивства ОСОБА_13 , та іншими наведеними у вироку доказами по цих епізодах, які визнані судом допустимими, були предметом перевірки касаційним судом, який також не постави під сумнів їх належність і допустимість.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не може визнати показання ОСОБА_11 про вчинення злочину, за який засуджено ОСОБА_10 , ОСОБА_20 допустимим доказом.
Що стосується інших відомостей, на які посилається захисник у своїй заяві, в тому числі і щодо хвороби ноги ОСОБА_10 на момент вчинення злочину, в зв'язку з чим він, як стверджує захисник, пересувався за допомогою палиці, а також досліджені судом в порядку ст.306 КПК України, показання свідків, на яких посилається захисник, то ці обставини не можуть вважатись ново виявленими, оскільки були відомі суду до постановлення вироку, на них захисник посилалась у касаційній скарзі, і її доводам дана відповідна правова оцінка при прийнятті судових рішень, про перегляд яких ставиться питання у заяві захисника ОСОБА_7 .
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне заяву захисника про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2004 року щодо ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 459, 467 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Заяву захисника ОСОБА_7 в інтересах Пєтухова Володимира Сергійовича про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2004 року щодо ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3