12 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Нагорняка В.А., Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсною умови кредитного договору, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 09 вересня 2014 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання недійсним пункту 6.2 кредитного договору, укладеного між сторонами 15 листопада 2011 року, посилаючись на те, що зазначений пункт договору обмежує її права споживача, порушує принцип рівності сторін за договором, не відповідає вимогам цивільного законодавства.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 09 вересня 2014 року, позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення пункт 6.2 кредитного договору № SМЕ0025556, укладеного 15 листопада 2011 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 15 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа- Банк» був укладений кредитний договір № SМЕ0025556, за умовами якого кредитор зобов'язувався надати позичальнику споживчий кредит в сумі 160 тис. грн, строком на 24 місяці зі сплатою 32 % річних та комісій. Сторони договору домовились, що усі спори та розбіжності, які виникають між ними, підлягають врегулюванню шляхом взаємних консультацій та переговорів.
Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що сторони, керуючись статтею 12 Закону України «Про третейські суди», погодились внести до договору застереження, яке є третейською угодою про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв'язку з цим Договором та розгляд і вирішення всіх не вирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними цього Договору відбувається у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» (м. Чернігів) у відповідності до його Регламенту, і розгляд їх спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін.
Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).
Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Цей закон набрав чинності 12 березня 2011 року.
Отже на час виникнення спірних правовідносин (15 листопада 2011 року) Закон України «Про третейські суди» містив заборону на укладення третейської угоди.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання недійсним з моменту укладення пункт 6.2 кредитного договору № SМЕ0025556, укладеного 15 листопада 2011 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 09 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Нагорняк В.А. Леванчук А.О. Маляренко А.В.