06 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Нагорняка В.А., Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання іпотекодержателем нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа - ОСОБА_5, про визнання договорів частково недійсними, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року,
У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство «УкрСибанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання іпотекодержателем нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2013 року змінено сторону у справі та залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «УкрСиббанк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»).
Позивач посилався на те, що 27 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту на суму 105 тис. дол. США. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 03 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1. У 2008 році ОСОБА_5 реконструювала предмет іпотеки з житлового приміщення в салон-перукарню, на який рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2008 року за нею визнано право власності. Однак зміни до державного реєстру іпотек про реконструкцію квартири у нежитлове приміщення внесені не були.
Позивач зазначав, що у жовтні 2010 року ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на приміщення салону-перукарні, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 07 жовтня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_9 було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким право власності на салон-перукарню по АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_9 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.
06 квітня 2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці ухвалено рішення, яким право власності на зазначений салон-перукарню було визнано за ОСОБА_6, а за ОСОБА_9 - припиненим. Рішенням цього ж суду від 19 жовтня 2011 року було поділено майно у вигляді салону-перукарні між подружжям ОСОБА_6, за кожним з них визнано право власності по 1/2 цього об'єкта нерухомого майна.
06 лютого 2012 року ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, за яким останній придбав у власність спірний салон-перукарню.
Позивач вважав свої права іпотекодержателя щодо спірного салону-перукарні порушеними та просив визнати його іпотекодержателем спірного майна; зобов'язати реєстратора внести до державного реєстру іпотек, державного реєстру обтяжень нерухомого майна та єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про обтяження іпотекою спірного нерухомого майна та звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення перед банком заборгованості за кредитним договором у розмірі 942 083 грн 81 коп.
У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект», третя особа - ОСОБА_5, про визнання частково недійсним договору факторингу № 2 від 13 лютого 2012 року (в частині факторингу вимоги до ОСОБА_5) і договору відступлення права вимоги за договорами іпотек від 13 лютого 2012 року (в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки із ОСОБА_5 від 03 грудня 2007 року.
ОСОБА_4 посилався на те, що договір факторингу є фінансовою послугою і за цим договором може бути передано право вимоги боржника, який є виключно суб'єктом господарювання. Крім того, ще 22 липня 2012 року, до укладення спірних договорів, стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11225278000 в розмірі 837 264 грн 79 коп. і вимога щодо стягнення боргу нерозривно пов'язана із особою кредитора - ПАТ «УкрСиббанк», тому відступлення права вимоги за договором факторингу суперечить ст. 215 ЦК України і дає підстави для визнання такого договору недійсним. Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року є похідним від договору факторингу, предметом якого може бути виключно право грошової вимоги. Оскільки вимога щодо звернення стягнення на нерухоме майно не є грошовою вимогою, зміст договору відступлення права вимоги до ОСОБА_5 також суперечить чинному законодавству і ст. 215 ЦК України, тому в цій частині підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково.
Визнано ТОВ «Кей-Колект» іпотекодержателем нерухомого майна - нежитлового реконструйованого приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
У рахунок погашення боргу ОСОБА_5 перед ТОВ «Кей-Колект» за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 11225278000 у розмірі 138 102,56 дол. США, що станом на 24 жовтня 2013 року еквівалентно 1 103 853 грн 76 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що у результаті укладеного 13 лютого 2012 року між АТ «УкрСиббанк» та TOB «Кей-Колект» договору факторингу № 2 до нового кредитора перейшли права за договором про надання споживчого кредиту від 27 вересня 2007 року № 11225278000, укладеного з ОСОБА_5 У цей же день між банком та ТОВ «Кей-Колект» був укладений договір відступлення прав вимоги за договорами іпотек. Вказаними договорами не порушуються законні права та інтереси ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. Отже суд дійшов правильного висновку про визнання ТОВ «Кей-Колект» іпотекодержателем нерухомого майна - нежитлового реконструйованого приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
Звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд відповідно з роз'ясненнями, викладеними у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» врахував розмір кредитної заборгованості ОСОБА_5, яка становить 1 103 853 грн 76 коп., та право іпотекодержателя на вибір способу судового захисту, передбаченого договором або законом.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій та з їх оцінкою.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Нагорняк В.А. Леванчук А.О. Маляренко А.В.