іменем україни
12 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М.,Ступак О.В.,
Парінової І.К.,Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_6 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 травня 2014 року,
Львівський державний університет внутрішніх справ (далі - ЛДУВС) звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 11 599,19 грн витрат, пов'язаних з підготовкою фахівця у вищому навчальному закладі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 29 травня 2014 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ЛДУВС 11 599,19 грн витрат, пов'язаних з підготовкою фахівця у вищому навчальному закладі.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України).
Положеннями частини 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Прикарпатського юридичного інституту ЛДУВС від 27 липня 2007 року № 174 ОСОБА_6 було зараховано курсантом 1-го курсу з присвоєнням йому спеціального звання «рядовий міліції» (а.с. 4).
Із матеріалів справи вбачається, що Прикарпатським юридичним інститутом ЛДУВС, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області та ОСОБА_6 1 вересня 2007 року укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 5, 6).
2 липня 2013 року між Прикарпатським юридичним інститутом ЛДУВС та ЛДУВС укладено договір про відступлення права вимоги, за яким позивач набув право вимоги за договором про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України ОСОБА_6
Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту» випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 2 статті 56 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент ОСОБА_6 до ЛДУВС, випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.
За пунктом 2.3.5 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України після закінчення навчання курсант зобов'язувався прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку його призначено, і відпрацювати не менше трьох років.
Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» у редакції, чинній на момент вступу ОСОБА_6 до ЛДУВС, згідно з угодою випускник зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.
Наказом Управління МВС України в Тернопільській області від 20 квітня 2012 року № 76 лейтенанта міліції ОСОБА_6 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 «Є» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» за порушення дисципліни.
Пунктом 14 цієї Постанови передбачено, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовнику усі витрати.
За пунктом 2.3.5 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України після закінчення навчання курсант зобов'язувався прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку його призначено, і відпрацювати не менше трьох років.
Згідно з довідкою-розрахунком № 37 від 28 лютого 2013 року сума витрат, що підлягає відшкодуванню за утримання відповідача становить 11 599,19 грн.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із обґрунтованості вимог про відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з його навчанням.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу якщо оскаржувані судові рішення було ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:В.М. Коротун
І.К. Парінова
О.В. Ступак
С.П. Штелик