11 листопада 2014 року м. Київ К/800/37409/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОПЕКС» до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів Українипро визнання незаконним рішення та скасування картки відмови, що переглядається за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2014 року,
У листопаді 2013 року ТОВ «ПРОПЕКС» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України (Митниця) про визнання незаконним рішення та скасування картки відмови.
Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (радіатори опалювальні) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації у зв'язку з таким коригуванням.
Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили визнати незаконним рішення Митниці від 29 жовтня 2013 року № 100260000/2013/230668/2 та скасувати картку відмови у митному оформленні від 29 жовтня 2013 року № 100260000/2013/10121.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2014 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з Caradon Polska Sp.z.o.o. (Польща) на умовах поставки FCA Cracow у жовтні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію радіаторів опалювальних. Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 26 892,09 євро.
На підтвердження заявленої вартості, окрім митних декларацій, Товариство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковими угодами; інвойси; банківські платіжні документи; міжнародну автомобільну накладну; довідку про вартість перевезення; виписки з бухгалтерської документації; каталог та прейскурант (прайс-лист) виробника товару; зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу, подання якого не вимагається; інформацію про позитивні результати здійснення фітосанітарного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару і транспортних засобів; довідку про декларування валютних цінностей; сертифікат походження товару; копію митної декларації країни відправлення; податкові накладні; договори з третіми особами на постачання продукції.
Також встановлено, що Митницею проводились консультації з декларантом щодо обрання методу визначення митної вартості та пропонувалось надати додаткові документи на підтвердження заявленої вартості. Частина таких документів подана позивачем, а від надання висновків експертних організацій та відомостей біржових організацій про вартість товару декларант відмовився.
Митницею відмовлено у прийнятті декларації та винесено рішення про коригування митної вартості від 29 жовтня 2013 року № 100260000/2013/230668/2 за шостим (резервним) методом, а також видана картка відмови у митному оформленні від 29 жовтня 2013 року № 100260000/2013/10121. Митна вартість визначена на рівні 31 771,35 євро.
Митниця обґрунтувала своє рішення тим, що у поданих декларантом документах містяться розбіжності. Також зазначила відсутність у таких документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості. При цьому у рішенні не конкретизовано, про які розбіжності та відомості йдеться.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що сумнів митного органу у задекларованій вартості є необґрунтованим, а подані позивачем документи підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З матеріалів справи вбачається, що у оскаржуваних рішеннях підставою для сумніву у задекларованій вартості Митницею зазначено розбіжності у поданих документах та відсутність у них відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості.
Таким чином, Митниця продублювала у своєму рішення зміст частини третьої статті 53 МК України. Відсутність у рішенні конкретизації недоліків документів є підставою стверджувати про невідповідність оскаржуваного рішення вимозі обґрунтованості, яка ставиться Кодексом адміністративного судочинства України до рішення суб'єкта владних повноважень.
Крім того, такий підхід митного органу до консультацій з декларантом унеможливлює усунення останнім відповідних розбіжностей або неповних відомостей.
У запереченнях на позов відповідач надав пояснення, про які недоліки у поданих декларантом документах йдеться. Зокрема вказав, що: позивач не надав документів про вартість упаковки товару; оплата товару на момент митного оформлення повністю не здійснена; довідка про транспортні витрати видана ЧП «ТЭК «УСПЕХ», проте позивач не надав відповідного договору.
Зазначені посилання вбачаються необґрунтованими.
Зокрема, у контракті між позивачем та Caradon Polska Sp.z.o.o. зазначено, що вартість товару включає вартість упаковки та зазначається в додатках до договору.
Частиною 10 статті 59 МК України передбачений перелік складових митної вартості, які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. За змістом цієї норми обов'язковою ознакою таких витрат є не включення їх до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Таким чином, витрати на упаковку у цьому випадку не є складовими митної вартості в розумінні МК України, оскільки вже включені до ціни товару. Це означає, що сумнів митного органу у митній вартості у зв'язку з неподанням документу, що підтверджує вартість упаковки, є необґрунтованим.
Посилання митного органу на те, що оплата товару здійснена позивачем не у повному обсязі також не може викликати сумнів у задекларованій вартості. Так, у контракті передбачена оплата товару на умовах передоплати лише у разі, якщо вартість партії товару перевищує 40 000 євро. У спірному випадку вартість товару є меншою за вказану суму. Крім того, у інвойсі вказана кінцева дата платежу - 9 грудня 2013 року.
Неподання договору про транспортування за наявності довідки про транспортні витрати та міжнародної автомобільної накладної не може бути причиною для відмови у митному оформленні за контрактною ціною товару. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у процесі консультацій з декларантом, Митницею такий договір не витребовувався, що свідчить про формальний характер консультацій.
З викладеного вбачається, що у митниці не було правових підстав для витребування додаткових документів, а відтак і підстав для коригування митної вартості у зв'язку з неподанням таких документів. Тому висновки судів про задоволення позову є правильними та доводами касаційної скарги не спростовуються.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов