28 жовтня 2014 року м. Київ К/800/41148/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року по справі № 1570/7346/2012 за позовом Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Арни-Транзит Юг ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Некстар», про скасування податкового повідомлення-рішення, -
У грудні 2012 року Спільне підприємство «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року №0001052200, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1356255,00 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності формування податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентами.
За наслідками перевірки встановлено порушення позивачем ч.1, ч.5, ст. 203, ст.215, ст. 228 ЦК України, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14, п.44.1 ст. 44, п.138.2. п.138.4 ст. 138 ПК України та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договори, контракти, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки про рух коштів по рахунку позивача, товарно-транспортні накладні, акти приймання-здачі вантажу згідно заявок на перевезення, сертифікати якості товару.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Крім того, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2012 року №0000041620 щодо визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 93595,50 грн.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000731620 від 25 травня 2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 365494,93 грн.
У вищевказаних справах розглядалося питання про реальність здійснених господарських операцій по тим самим контрагентам та за той самий період, що є предметом дослідження у даній справі. Тому, в даному випадку, судом апеляційної інстанції правомірно застосовано ч.1 ст. 72 КАС України, згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року по справі № 1570/7346/2012 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.