Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_19,
суддів ОСОБА_20, ОСОБА_21,
при секретарі ОСОБА_22,
за участю прокурора ОСОБА_23,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілого ОСОБА_2,
захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
виправданої ОСОБА_5,
розглянула 11 листопада 2014 року у м. Києві кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2014 року.
Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду,
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1., уродженку м. Нураталди Республіки Казахстан, мешканку АДРЕСА_1, не судиму, громадянку України,
· виправдано за ч. 4 ст. 190 КК України через відсутність події злочину.
Органом досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувалась у шахрайстві в особливо великих розмірах, вчиненому за таких обставин.
Восени 2007 року ОСОБА_5, вирішивши придбати земельну ділянку площею 0,0802 га на АДРЕСА_2 та наявний на ній житловий будинок з альтанкою й свердловиною, але не маючи для цього коштів чи можливості оформити банківський кредит, умовила ОСОБА_8, з якою знаходилась у дружніх стосунках, отримати такий кредит та купити для неї зазначене нерухоме майно з тим, щоб в подальшому вона, як фактичний покупець, погасила банківську заборгованість.
Діючи в інтересах ОСОБА_5, 25.12.2007 в м. Києві ОСОБА_8 уклала з АБ «Банк регіонального розвитку» кредитний договір на 2 525 000 грн та іпотечний договір, а з власником нерухомого майна - договори купівлі-продажу житлового будинку (1 958 884 грн) та земельної ділянки (566 116 грн), які були заставлені банку із забороною відчуження до повного погашення кредиту.
До вересня 2009 року ОСОБА_5 погашала через ОСОБА_8 кредитну заборгованість та користувалась придбаним майном за призначенням.
У вересні 2009 року у зв'язку із введенням в АБ «Банк регіонального розвитку» тимчасової адміністрації всім боржникам були висунуті вимоги щодо дострокового погашення кредитів, а ОСОБА_8 запропоновано погасити заборгованість за рахунок депозитних коштів ОСОБА_1 - одного з вкладників, якому банк не мав можливості здійснювати відповідні виплати.
Погодившись з цією пропозицією, ОСОБА_5 домовилась з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про таке погашення заборгованості, про укладення з останньою, після зняття банком заборони відчуження будинку та земельної ділянки, договорів їх купівлі-продажу, а з ОСОБА_1 - договорів іпотеки і позики на визначену сторонами суму.
19.10.2009 кредитний комітет АБ «Банк регіонального розвитку» дозволив провести зазначені банківські операції, наступного дня ОСОБА_1 погасив заборгованість ОСОБА_8 в сумі 2 555 961 грн 54 коп., вона 26.11.2009 уклала з ОСОБА_5 в м. Києві договір купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна, а остання 01.12.2009 зареєструвала своє право приватної власності на це майно в КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» та Управлінні земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі.
17.12.2009 ОСОБА_5 в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (АДРЕСА_3) уклала з ОСОБА_1 лише договір іпотеки вищезазначених будинку й земельної ділянки та частково погасила заборгованість перед ним в розмірі 150 000 грн, відмовившись підписати договір позики та погасити решту заборгованості в розмірі 2 405 961 грн 54 коп.
Ці дії ОСОБА_5 орган досудового слідства кваліфікував за ч. 4 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) в особливо великих розмірах.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати вищезазначені судові рішення й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В запереченнях на цю касаційну скаргу захисники ОСОБА_5 - адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять залишити її без задоволення, як необґрунтовану, а оскаржені рішення - без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та виправданої ОСОБА_5 про необхідність залишення оскаржених рішень без зміни, як законних та обґрунтованих, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто - ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК, та з наведенням належних і достатніх мотивів й підстав його ухвалення.
Згідно положень п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначаються, серед іншого, підстави для виправдання обвинуваченого й мотиви, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Оскаржені рішення не відповідають в повній мірі вказаним вимогам.
Так, визнавши недопустимими доказами показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, суд першої інстанції зазначив у вироку, що ці показання з чужих слів.
При цьому, поза увагою суду залишились положення ч. 2 ст. 97 КПК щодо підстав визнання таких доказів допустимими, зокрема - щодо можливості допиту особи, яка надала первинні показання тощо.
Крім того, висновок про те, що вказані показання є показаннями з чужих слів, не відповідає їх змістові.
Так, показання свідків про час з якого виправдана почала проживати в придбаному її подругою будинку - з 2007 року, не є показаннями з чужих слів, оскільки вони ґрунтуються не на поясненнях останньої, а на особистому сприйнятті свідками тих фактичних обставин, які вони самі спостерігали (бачили ОСОБА_5 у вказаному будинку у відповідний період, чули її висловлювання тощо).
Оскільки встановлення моменту фактичного вселення ОСОБА_5 у придбаний нею будинку має суттєве значення для правильного вирішення кримінального провадження, зокрема - для оцінки достовірності показань останньої тощо, то такі порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону при оцінці вищезазначених показань свідків визнаються колегією суддів, зважаючи на положення ч. 1 ст. 412 КПК, істотними
Даючи оцінку підписаному ОСОБА_5 договору іпотеки від 17.12.2009, суд не звернув увагу на обставини, які можуть мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Так, у вироку відсутні дані про те, що у вказаному договорі зазначено, що він укладений ОСОБА_5 на забезпечення виконання договору займу у ОСОБА_1 3 750 000 грн.
Між тим, ОСОБА_1 та нотаріус стверджували, що цей договір був підписаний ОСОБА_5 після ретельного його вивчення.
За таких обставин, вказаний факт підлягав ретельній перевірці й оцінці у сукупності з іншими, покладеними органом досудового слідства в основу обвинувачення, зокрема: з показаннями самої ОСОБА_5 про обставини за яких вона заздалегідь з'ясувала у юристів, що підписання нею тільки договору іпотеки не потягне за собою відповідних цивільно-правових наслідків; з даними про її подальші дії, спрямованими на визнання вказаної угоди про іпотеку недійсною тощо.
Поза увагою та оцінкою суду залишились пояснення виправданої, або відсутність її показань про джерела доходів з яких вона нібито розрахувалась із ОСОБА_8 за придбану нерухомість; про купюри в яких вона погасила цю заборгованість; про те як і в чому вона занесла гроші в приміщення нотаріальної контори тощо.
Показання потерпілого ОСОБА_1 та ОСОБА_8 суд визнав недостовірними через те, що вони нібито не стверджені іншими доказами. При цьому, суд не послався на закон, на підставі якого зробив такий висновок, та ще й не обґрунтував його. Крім того, суд не врахував вимоги статей 84, 95 КПК про те, що показання потерпілого та свідка є самостійними джерелами доказів, а достовірність показань свідка може бути з'ясована у порядку, передбаченому ст. 96 КПК.
Відсутні у вироку й достатні та переконливі мотиви, якими керувався суд, визнаючи достовірними показання зацікавленої особи - виправданої ОСОБА_5
Апеляційний суд не звернув увагу на вказані порушення кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки вони могли перешкодити ухвалити законні та обґрунтовані рішення, внаслідок чого оскаржені вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з призначенням нового судового розгляду.
Зважаючи на зазначене та керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_19 ОСОБА_20 ОСОБА_21