"28" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/49630/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Подільського районного суду м. Києва від 8 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва про стягнення сум заборгованості,
У грудні 2013 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просила стягнути з управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва на її користь заборгованість з виплати щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2009 року по 30 квітня 2014 року в сумі 11034 грн. 54 коп., суму незаконних відрахувань з її пенсії у розмірі 1708 грн. 01 коп., суму витрат на лікування у розмірі 1091 грн. 33 коп. та моральну шкоду 5000 грн. 00 коп.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 8 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Подільського районного суду міста Києва від 23 липня 2009 року позов ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва задоволено. Визнано дії відповідача протиправними та зобов'язано нарахувати позивачці надбавку відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року постанову Подільського районного суду міста Києва від 23 липня 2009 року скасовано в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва вчинити певні дії та ухвалено в цій частині нову постанову про зобов'язання відповідача здійснити позивачці перерахунок пенсії з нарахуванням щомісячної соціальної державної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з урахуванням проведених виплат. В решті зазначену постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2011 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року залишено без змін.
Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва від 21 вересня 2010 року відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 23 липня 2009 року проведено перерахунок державної соціальної допомоги ОСОБА_4 як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року. Відповідно до протоколу від 1 жовтня 2010 року по нарахуванню та виплаті пенсій Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві в листопаді 2010 року ОСОБА_4 отримано борг по перерахунку виплат за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року в сумі 3891 грн. 90 коп.
В подальшому, на виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року, позивачці було проведено перерахунок державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, і встановлено переплату державної соціальної допомоги в розмірі 2472 грн. 80 коп., яку з 1 липня 2011 року розпочали відраховувати з пенсії позивачки в розмірі 20 % від розміру пенсії.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, визначено кінцеву дату - 31 грудня 2008 року, до якої відповідач зобов'язаний був здійснювати виплату державної соціальної допомоги позивачці, тому твердження позивачки про невизначеність кінцевої дати виплати щомісячної соціальної державної допомоги безпідставні.
Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи і не ґрунтуються на законі.
Відмовляючи у задоволенні позову та визнаючи правомірними дії відповідача щодо невиплати позивачці щомісячної соціальної державної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2009 року та по здійсненню відрахувань з пенсії позивачки в сумі 1708 грн. 01 коп. з тих підстав, що у рішеннях судів зазначено кінцеву дату здійснення таких виплат, суди не врахували, що обов'язок відповідача виплачувати позивачці щомісячну соціальну державну допомогу встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких обставин, коли суд першої інстанції не з'ясував, в якому розмірі виплачувалась соціальна державна допомога відповідачем щомісячно позивачці, починаючи з січня 2009 року, чи відповідав цей розмір встановленому розміру щомісячної державної соціальної допомоги законодавчими актами протягом 2009 - 2014 років, погодитися з висновком суду про правомірність дій відповідача щодо утримань з пенсії позивачки не можна. Суд апеляційної інстанції цих недоліків не виправив.
Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом частин 2 та 4 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій порушили вищенаведені норми процесуального права, зокрема, статей 86, 159, 162 КАС України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 220 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 8 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк