іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_6
суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю прокурора ОСОБА_9
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 червня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Подільського районного суду м.Києва від 19 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року.
Цим вироком засуджено
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
не судимого,
- за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 06 год, знаходячись за місцем свого проживання в приміщенні будинку на території садової ділянки АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час розпивання спиртних напоїв, із неприязних стосунків, які виникли після конфлікту з ОСОБА_3, що стався цього ж дня близько 02 год 30 хв, під час повторного словесного конфлікту, маючи умисел на вбивство останнього, наніс йому один удар ножем в груди, спричинивши колото-різане поранення грудей з пошкодженням серця, в результаті чого на місці злочину настала смерть потерпілого.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 посилається на недопустимість певних доказів по справі та, надаючи їм свій аналіз, стверджує, що висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_3 є необґрунтованим. Зазначає про те, що ОСОБА_2 вчинив убивство при перевищенні меж необхідної оборони. Звертає увагу на порушення, допущені органами досудового слідства, внаслідок яких справа щодо ОСОБА_2 двічі направлялась на додаткове розслідування. Також указує на наявність суперечностей у показаннях потерпілої ОСОБА_4 Стверджує, що при призначенні ОСОБА_2 покарання суд безпідставно не визнав пом'якшуючими обставинами те, що засуджений до вчинення злочину був працевлаштований, вів суспільно-корисний спосіб життя, громадського порядку не порушував, визнав себе винуватим у заподіянні смерті ОСОБА_3, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся та частково відшкодував завдану злочином шкоду. Просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до вимог ст.395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 в умисному вбивстві людини, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Та обставина, що саме ОСОБА_2 убив ОСОБА_3, нанісши один удар ножем в груди, спричинивши колото-різане поранення грудей з пошкодженням серця, в результаті чого на місці злочину настала смерть потерпілого, у касаційній скарзі не заперечується.
Твердження про те, що ОСОБА_2 убив ОСОБА_3, перевищуючи межі необхідної оборони засуджений та його захисники висловлювали у судах першої і апеляційної інстанцій, які їх ретельно перевірили та обґрунтовано визнали такими, що спростовуються матеріалами справи.
Так, як визначено ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання, шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Із матеріалів справи, зокрема, показань ОСОБА_2 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 02 год в процесі розпивання спиртних напоїв між ним та ОСОБА_3 відбувся словесний конфлікт, що переріс у бійку, яка відбулася на вулиці і в ході якої ОСОБА_3 завалив його на землю і в цей час бійку зупинили ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Після чого всі указані особи зайшли в будинок, де він (ОСОБА_2) та ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_4 продовжили розпивання спиртних напоїв. Близько 06 год між ним і ОСОБА_3 знову виник словесний конфлікт, у ході якого останній розбив скляну пляшку і почав погрожувати, а також вийшов з ним на вулицю, де почав наносити удари руками по голові, збивши з ніг. Він звільнився і зайшов в будинок, де знову виник словесний конфлікт у ході якого ОСОБА_3 замахнувся на нього кулаком, а він в свою чергу схопив ніж, який лежав на столі і наніс один удар потерпілому в груди.
При цьому потерпіла ОСОБА_4, у присутності якої було вчинено злочин, додатково зазначала, що в ході останнього словесного конфлікту ОСОБА_2 висловив погрозу вбивством ОСОБА_3, а потім наніс потерпілому удар ножем в груди. Одночасно ОСОБА_3 не провокував ОСОБА_2 на вчинення злочину, а руки тримав у кишенях штанів.
Відповідно до висновків судово-медичної експертизи №24/3956 від 04 березня 2011 року смерть ОСОБА_3 наступила від проникаючого колото-різаного поранення грудей з пошкодженням серця.
Ці та інші наведені у вироку докази, які узгоджуються між собою, у сукупності свідчать про те, що з боку ОСОБА_3 не було суспільно-небезпечного посягання, яке б потребувало негайного відвернення чи припинення шляхом завдання йому удару ножем у життєво важливий орган.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційній скарзі не наведено ніяких інших доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.
Те, що при проведенні досудового слідства слідчим допускалися певні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, внаслідок яких кримінальна справа направлялась на додаткове розслідування, не є підставою для скасування постановлених по справі судових рішень, оскільки ці порушення були усунуті.
Також та обставина, що слідчий провів очну ставку ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_4 у присутності призначеного ним захисника, який належним чином виконав свої обов'язки, не є підставою для скасування постановлених по справі судових рішень і визнання протоколу очної ставки недопустимим доказом по справі, так як права ОСОБА_2, зокрема і право на захист, порушені не були.
Також є голослівними твердження захисника про проведення відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_2 усупереч вимогам ст.194 КПК України 1960 року, оскільки ця слідча дія була проведена в установленому законом порядку у присутності понятих і захисників.
ОСОБА_2 та його захисники були в передбаченому законом порядку, у тому числі відповідно до статтей 218-220 КПК України 1960 року, ознайомленні з матеріалами справи.
Покарання ОСОБА_2 призначено з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про засудженого, який не судимий, на спеціальних обліках не перебував, обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_2 активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся та частково відшкодував завдану злочином шкоду не підтверджуються матеріалами справи, а тому суд правильно не врахував їх обставини, що пом'якшують покарання.
Також не є пом'якшуючими покарання обставинами те, що ОСОБА_2 був працевлаштований і до вчинення злочину вів суспільно-корисний спосіб життя.
Призначене ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_1 не встановлено.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України колегія суддів,
ухвалила:
вирок Подільського районного суду м.Києва від 19 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 - без задоволення.
ОСОБА_6ОСОБА_7ОСОБА_8