23 жовтня 2014 року м. Київ К/800/16636/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Борисенко І.В.,
Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної інспекції сільського господарства України у Чернівецькій області (далі - Інспекція),
про зобов'язання вчинити дії, -
У серпні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності Інспекції неправомірною та зобов'язання її вчинити дії щодо усунення порушень вимог земельного законодавства.
Зазначили, що Інспекцією у порушення вимоги чинного законодавства України відмовлено у задоволенні їх скарги.
15 листопада 2012 року постановою Чернівецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з касаційною скаргою про скасування постанови Чернівецького окружного адміністративного суду та постанови Вінницького окружного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.06.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Інспекції зі скаргою щодо самовільного зайняття ОСОБА_4 земельної ділянки на АДРЕСА_1.
31 липня 2012 року Інспекція відмовила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні скарги, оскільки факт самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки не був становлений.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чернівецької області № 259/7 від 26.04.2011 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 252578 від 4.05.2011 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку, сараю, вбиральні, гаража, колодязя, огорожі на АДРЕСА_2, користується земельною ділянкою, площею 0,0180 га, за вказаною адресою, яка обліковується згідно схематичного плану інвентарної справи від 4.04.2011 року.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що на підставі проведених контрольних замірів встановлено, що проміри та конфігурація земельної ділянки на АДРЕСА_2 відповідає схематичному плану меж земельної ділянки, зазначених в обліковій (інвентарній) документації, самовільне зайняття земельної ділянки не встановлено.
Згідно з рішенням Чернівецької міської ради Чернівецької області № 372 від 29.12.2011 року ОСОБА_3 було відмовлено у передачі безоплатно у власність земельної ділянки, площею 0,181 га, на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських, будівель і споруд та запропоновано отримати безоплатно у власність зазначену земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідно до фактичного землекористування.
Відповідно до рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17.04.2012 року добудовою до житлового будинку на АДРЕСА_2 не порушено право ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки даний будинок перебуває у їх користуванні і розташований на земельній ділянці (АДРЕСА_2) на достатньо віддаленій відстані від межі земельної ділянки.
Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи і організації, що належать до державної та комунальної власності.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України посилення відповідальності за порушення вимог земельного законодавства» від 15.04.2008 року №271-VI, який набрав чинності з 7.05.2008 року, внесені зміни до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в частині уточнення терміну «самовільне зайняття земельної ділянки».
Згідно з ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влада чи органу мiсцевого самоврядуванню про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до роз'яснень Державного комітету України із земельних ресурсів № 14-17-4/2991 від 11.11.2008 року щодо застосування терміну «самовільне зайняття земельної ділянки», не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Цей перелік рішень є вичерпним. За наявності будь-яких інших рішень зазначених органів, дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що власники домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1, не можуть користуватися земельною ділянкою, площею 190 кв.м., на праві постійного користування, оскільки таке право не передбачене для фізичних осіб.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Борисенко І.В.
Юрченко В.П.