20 жовтня 2014 року м. Київ К/800/7587/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Бившевої Л.І.
Борисенко І.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014
та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2013
у справі № 1570/6473/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газлідер»
до Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газлідер» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Березівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області, від 20.03.2013 № 0000382301, № 0000392301.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Газлідер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2010 по 30.06.2012, складено акт № 292/22-00/36453838 від 01.10.2012, в якому зафіксовані порушення: ст. 185, п. 187.1, п. 187.9 ст. 187, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 193.1 ст. 193, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано суму податку на додану вартість в розмірі 142 018,87 грн.; п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.5, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3 п. 138.10, п. 138.12 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 187.1 ст. 187 ПК України та п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в результаті чого донараховано податок на прибуток в розмірі 184 079 грн.
На підставі результатів вказаної перевірки, 12.10.2012 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0000382301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 226 416,75 грн., в т.ч.: 184 079 грн. основного платежу та 42 337,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000392301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 177 359,36 грн., в т.ч.: 142 018,87 грн. основного платежу та 35 340,49 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами ТОВ «ТД «Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Гражданпромспецпроект», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» в результаті чого завищено суму валових витрат та податкового кредиту. На підтвердження свої доводів відповідач посилається в акті перевірки на інформацію від податкової міліції ДПА в Одеській області щодо незаконних дій ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Гражданпромспецпроект», ТОВ «ВСТК», а також на інформацію ДПІ у м. Іллічівськ та ДПІ у Шевченківському районі м. Києва стосовно обставин діяльності ТОВ «ТД «Інтермаркет ЛТД» та ТОВ «Баярд-К».
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не надав достовірних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання товарів у зазначених контрагентів; податкові та видаткові накладні, акти здачі-приймання виконаних робіт, складені на виконання договорів, укладених між позивачем та контрагентами мають всіх необхідні реквізити, встановлені чинним законодавством з питань бухгалтерського обліку; висновком судово-економічної експертизи по матеріалам справи від 30.04.2013 № 4/004/1453/6 підтверджено придбання та оприбуткування позивачем товарів, від ТОВ «ТД «Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», а також використання позивачем цих товарів у власній господарській діяльності.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.
Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.
Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Згідно з п. п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.
Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «ТД «Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.
Крім того, відповідно до висновків судово-економічної експертизи від 30.04.2013 № 4/004/1453/6, в яких за дослідженими первинними документами та даними регістрів бухгалтерського обліку позивача за період з 01.12.2010 по 30.06.2012 зазначено про підтвердження як придбання та оприбуткування позивачем товарів від ТОВ «ТД «Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», так і використання позивачем цих товарів у власній господарській діяльності.
Таким чином, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям з ТОВ «ТД «Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «Гражданпромспецпроект», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», є таким, що не підтверджений належними доказами та спростований матеріалами справи, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.
Зважаючи на вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді Л.І. Бившева
І.В. Борисенко