29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/23349/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Нікопольська ОДПІ)
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2010
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012
у справі № 2а-2915/10/0470
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Триоліт" (далі - Товариство)
до Нікопольської ОДПІ
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.02.2010 № 0000202320/0/6623.
У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з придбання трубної продукції у рамках господарських правовідносин позивача та приватного підприємства «ДСН-Оптстрой» підтверджується документально, що обумовлює наявність у позивача права на врахування витрат на придбання цього товару при визначенні оподатковуваного доходу.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Нікопольська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що подані позивачем первинні документи на підтвердження виконання спірних операцій не є достатніми для формування даних податкового обліку, позаяк не дозволяють визначити якісні характеристики поставленого товару, встановити осіб, які безпосередньо брали участь у виконанні цих операцій.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що Нікопольською ОДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2009, оформлену актом від 03.02.2010 № 113/232/32289523.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.02.2010 № 0000202320/0/6623, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 301 373,70 грн. (у тому числі 251 144,75 грн. за основним платежем та 50228,95 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для зазначеного донарахування став висновок Нікопольської ОДПІ про незаконне формування позивачем валових витрат за операціями з придбання товарів у приватного підприємства «ДСН-Оптстрой».
На обґрунтування цього висновку Нікопольська ОДПІ зазначає, що неподання Товариством сертифікатів якості заводу-виробника на придбаний товар та належним чином оформлених товарно-супровідних документів, які б дозволили встановити осіб, що брали безпосередню участь у розглядуваних операціях, є свідченням невідповідності витрат за цими операціями критерію документальної підтвердженості, що разом з фактом відсутності у названого постачальника майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для виконання розглядуваних поставок, є доказом безтоварності зазначених операцій.
На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат регулювався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, у пункті 5.1 цієї статті Закону валові витрати визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій у межах господарської діяльності платника, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).
Досліджуючи відповідність сформованих позивачем витрат наведеним критеріям, суди встановили, що за договором поставки від 02.02.2009 № 02/02 приватне підприємство «ДСН-Оптстрой» (постачальник) взяло на себе зобов'язання поставити позивачеві (покупець) визначений у специфікаціях товар; виконання цих операцій оформлено складенням накладних; факт понесення позивачем витрат на оплату цього товару підтверджується платіжними дорученнями (копії яких залучені до матеріалів справи). Придбаний товар було реалізовано позивачем товариству з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» за договором від 16.03.2006 № 212/06, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними.
Оцінивши вказані докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначені первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та спірним контрагентом, у зв'язку з чим платником дотримано усі необхідні умови для формування витрат на підставі вищенаведених норм податкового законодавства.
Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.
Суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні і доводи податкового органу про те, що неподання Товариством сертифікатів якості на придбаний товар, пакувальних ярликів, комерційних актів, згідно з якими здійснюється прийняття товару за кількістю та якістю, виключає правомірність формування спірних витрат.
Так, відповідно до частини другої статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, обов'язок продавця з передачі зазначених документів є додатковим до його основного обов'язку з передачі товару.
Слід також зазначити, що податкове законодавство не ставить право платника на формування валових витрат від наявності у цього сертифікаційних документів. А відтак податковою інспекцією було неправомірно покладено на Товариство додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, щодо подання сертифікаційних документів на придбану продукцію, пакувальних ярликів тощо.
З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок Нікопольської ОДПІ про відсутність між позивачем та приватним підприємством «ДСН-Оптстрой» реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.
Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012 у справі № 2а-2915/10/0470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько