20 жовтня 2014 року м. Київ К/800/9254/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Бившевої Л.І.
Борисенко І.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нечипорук Транспорт Сервіс»
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014
та постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.11.2013
у справі № 2а-1970/1257/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нечипорук Транспорт Сервіс»
до Тернопільської митниці Міністерства доходів та зборів України
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нечипорук Транспорт Сервіс» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Тернопільської митниці Міністерства доходів та зборів України форми «Р» від 24.02.2011 № 5 та № 6.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової документальної перевірки стану дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Нечипорук Транспорт Сервіс» вимог законодавства України з питань митної справи за період роботи з 01.02.2008 по 31.10.2010, складено акт № 0001/1/403000000/0032386922 від 26.01.2011, у якому встановлено, що позивач, у період, що перевірявся, здійснював імпорт вантажних автомобілів, сідлових тягачів, причепів та напівпричепів, механізму несамохідного для горизонтального керованого проколу ґрунту, комбайна зернозбирального у комплекті з жаткою, алкілбензолсульфанатної кислоти з Нідерландів, Німеччини, Бельгії, Франції, Росії, Болгарії, Польщі, Чехії. У ВМД, наведених у додатку № 2 до акту, митна вартість товарів, які надходили в митному режимі «імпорт» на умовах ЕХW та FСА, визначалась за ціною договору, тобто у спосіб передбачений статтею 267 Митного кодексу України.
Транспортні витрати заявлялися митному органу у деклараціях митної вартості форми ДМВ-1, які подавалися до митного оформлення разом із відповідними ВМД згідно Порядку заповнення декларації митної вартості, затвердженого наказом Державної митної служби України від 02.12.2003 № 828, та враховувались при визначенні митної вартості товарів.
На підставі результатів проведеної перевірки, 24.02.2011 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»:
- № 5 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності» в розмірі 27 837,03 грн., в т.ч.: 22 269,62 грн. основного платежу та 5 567,41 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 6 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності», в розмірі 1 595,19 грн., в т.ч.: 1 276,15 грн. основного платежу та 319,04 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
При проведенні перевірки митницею було виявлено, що фактичні дані про витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України (транспортні витрати), не відповідають даним, що декларувались позивачем при митному оформлені товарів. На підставі наданих до перевірки звітів водіїв, пробігу автомобіля та нормативів витрат пального, з врахуванням вартості полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування «Зелена карта», митницею визначено фактичні транспортні витрати, які повинні додаватись до фактурної вартості товарів при визначенні їх митної вартості. При цьому, фактичні транспортні витрати визначались з врахуванням собівартості перевезень, яка включає в себе витрати фактично понесені об'єктом контролю (паливо та паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження, технічне обслуговування, ремонт, шини, страхування та дозволи, паркування, проїзд платними дорогами тощо), тобто виражені в грошовій формі витрати підприємства, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезення вантажів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що митна вартість товарів, які ввозились позивачем, не була належним чином підтверджена, в той час коли матеріали перевірки свідчать про більший розмір транспортних витрат, не включених до задекларованої митної вартості, що на думку суду свідчить про правомірність донарахування митницею сум ПДВ, мита та штрафів.
Суд касаційної інстанції погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Митного кодексу України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.
Згідно з ч. 1 ст. 265 цього Кодексу митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок декларування митної вартості товарів при їх ввезенні в Україну регулюється статтями 259-273 Митного кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження» від 20.12.2006 № 1766.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 3 ст. 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Відповідно до ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошового зобов'язання, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
При цьому, пунктом 123.1 ст.123 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2., 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 ст. 54 ПК України, то зазначене тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25% суми нарахованого податкового зобов'язання.
З огляду на те, що перевіркою встановлена невідповідність задекларованого позивачем розміру транспортних витрат та відомостей бухгалтерської документації, то контролюючим органом правомірно донараховано грошові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями за порушення митного законодавства.
Зважаючи на вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нечипорук Транспорт Сервіс» відхилити.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014 та постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді Л.І. Бившева
І.В. Борисенко