20 жовтня 2014 року м. Київ К/800/8429/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Бившевої Л.І. Борисенко І.В.
при секретарі Іванові Д.О.
за участю представника позивача - Бабича Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014
та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011
у справі № 2а-11001/11/1370
за позовом Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування
до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, від 06.07.2011 № 0001832302/22730, № 0001842302/22731.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, складено акт № 1558/23-2/03187714 від 21.06.2011, в якому зафіксовано порушення, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п. 22.2 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 1 019 184,74 грн.; пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 2 972,56 грн.
На підставі результатів вказаної перевірки, 06.07.2011 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0001832302/22730 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 271 923,39 грн., в т.ч.: 1 019 184,74 грн. основного платежу та 252 738,65 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0001842302/22731 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 715,70 грн., у т.ч.: 2 972,56 грн. основного платежу та 743,14 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Донараховуючи грошові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями податковий орган виходив з того, що контрагенти позивача (ПП «Універсалбуд», ПП «Аеромакс-сервіс», ТОВ «Маюн», ПП «Рарог», ТОВ «Сомиг ЛТД», ТОВ «Ортолуг») фактично не могли здійснювати господарської діяльності, оскільки не мали у власності та користуванні офісних та складських приміщень, інших виробничих потужностей, не володіли та не користувались власними транспортними засобами, не мали необхідної кількості найманих працівників, що унеможливлює діяльність даних підприємств. Також, дані підприємства віднесені до «групи ризику», тобто такі, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з надання послуг із безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту третім особам, а їх взаємовідносини з контрагентами є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.
Матеріалами справи встановлено, що в спірному періоді між Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування та контрагентами були укладені договори на поставку товарів та надання послуг:
- з ТОВ «Ортолуг» від 26.04.2010 № 127;
- з ПП «Рарог» від 15.06.2010 № 127;
- з ТОВ «Сомиг ЛТД» від 15.06.2010 № 124;
- з ПП «Універсалбуд» від 07.07.2010 № 189, № 190, № 192, № 193, № 196, № 198, № 199, № 200, № 201;
- з ТОВ «Маюн» від 30.08.2010 № 270;
- з ПП «Аеромакс-сервіс» від 14.09.2010 № 296, № 298, № 299, № 300, № 301, № 318;
- з СПД ФО ОСОБА_2 від 19.10.2010 № 5/341.
Факт виконання укладених договорів судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими та видатковими накладними, приймальними актами, протоколами оцінки тендерних пропозицій, актами виконаних робіт, рахунком з переліком виконаних робіт, актом з виставленим рахунком з переліком виконаних робіт, відповідно.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено, що позивач при укладанні угод з вищезазначеними контрагентами діяв без належної обачності та обережності; в даному випадку позивачем дотримано всі вимоги податкового зобов'язання та він не зобов'язаний нести відповідальність за дії інших осіб.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті..
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Відповідно до пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Норми вказаного Закону передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.
Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів та послуг були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до положень пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.
На основі зазначеного, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям з вищевказаними контрагентами, є таким, що не підтверджений належними доказами та спростований матеріалами справи, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді Л.І. Бившева
І.В. Борисенко