Дата документу Справа №
Провадження № 22-ц/778/3733/14 Головуючий у 1-й інстанції: Пустовіт З.П.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
04 листопада 2014 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого, судді:Онищенко Е.А
суддів:Ломейко В.О.
Кухаря С.В.
при секретаріХомяк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним,-
У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь борг за договором позики №1907 від 19 липня 2013 року в розмірі 144 165, 85 грн., пеню в розмірі 3 080, 8 грн. та понесені витрати на оплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 19.07.2013 року на підставі договору № 1907 безпроцентної позики він передав відповідачу як позичальнику суму готівкових коштів в розмірі 211 402, 6 грн.
Позика надавалася ОСОБА_5 на термін понад п'ять місяців до 25.12.2013 року. На даний час відповідач повернула лише 67 236, 75 грн., тобто на сьогоднішній час вона заборгувала 144 165, 85 грн. Його намагання мирним шляхом вирішити повернення позики не дали позитивного результату, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду.
За прострочення повернення позики сторони передбачили в договорі вид забезпечення виконання договірного зобов'язання. Згідно з п.6.2 договору неустойка у вигляді пені встановлена сторонами в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки 13 % (6,5 % х 2) від ціни договору. Виходячи з цього пункту договору на дату подання позову пеня склала 3 080, 8 грн.
Відповідач ОСОБА_5 у квітні 2014 року звернулася до ОСОБА_6 із зустрічним позовом, в якому просила суд визнати договір позики № 32 від 19.07.2013 року недійсним, посилаючись на те, що в даному випадку сума грошей в розмірі 211 402, 6 грн. відповідно до підписаного договору позики 19.07.2013 року не була передана позивачем. Так само вона не повертала йому суму 67 236, 75 грн. В дійсності, між нею та позивачем виникли зовсім інші правовідносини.
12.01.2009 року між нею як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «ПАЛ» в особі генерального директора ОСОБА_6 був укладений договір № 32 поставки товару. Також був укладений договір комерційної концесії (франчайзингу) № 33 від 12.01.2009 року для відкриття нової торгівельної точки у франчайзинговій мережі «СВІТ САУН». Відповідно до цих договорів вона отримувала товар від ТОВ «ПАЛ» та, відповідно, розраховувалася за отриманий товар. У липні 2013 року вона вирішила призупинити діяльність як приватного підприємця і остаточно закрити розрахунки з ТОВ «ПАЛ», сподіваючись на те, що повернення товару буде достатньо для повного розрахунку. Однак, 19.07.2013 року їй було повідомлено, що борг перед ТОВ «ПАЛ» складає суму 211 402, 6 грн. і для закриття розрахунків з товариством необхідно підписати договір позики. При цьому ніякого екземпляру договору позики їй не було надано. Після цього, 08.08.2013 року ТОВ «ПАЛ» прийняв від неї залишки товару на суму 63 136, 75 грн.
Крім цього, в грудні 2013 року нею було перераховано ТОВ «ПАЛ» суму 4 100 грн. Вказані факти підтверджуються зведеною відомістю, надісланою їй ТОВ «ПАЛ» в грудні 2013 року, відповідно до якої заборгованість її перед товариством станом на 09.12.2013 року склала суму 144 165, 85 грн. Тобто, на думку позивача, у даному випадку договір позики від 19.07.2013 року є удаваним, він був укладений ОСОБА_6 з метою отримання особисто оплати за отриманий нею товар від ТОВ «ПАЛ» за період серпень-грудень 2008 року.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 суму боргу за договором безпроцентної позики № 1907 від 19.07.2013 року в розмірі 144 165, 85 грн., пеню в розмірі 3 080, 8 грн., а всього 147 246, 65 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судовий збір 1 472, 46 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст. 212- 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору №1907 безпроцентної позики від 19 липня 2013 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_6 в порядку та на умовах, визначених цим договором, у власність готівкові грошові кошти на власні потреби в розмірі 211402,60грн. на строк до 25 грудня 2013 року. При цьому п.6.2 договору позики передбачено, що за невиконання договору позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день затримки повернення грошей. У п.5.2 договору зазначено, що на момент підписання договору кошти отримані в повному обсязі.
У підтвердження виникнення правовідносин, що випливають з договору позики, позивачем надано оригінал договору №1907 від 19 липня 2013 року.
Договір позики підписано обома сторонами.
Нотаріально засвідченою заявою від 03 червня 2014 року позивач ОСОБА_6 підтвердив про повернення йому відповідачем коштів в розмірі 67236,75 грн.
Сторонами не оспорюється факт, що в обумовлений строк після 25.12.20013 року відповідач ОСОБА_5 позику повністю, окрім вказаної суми, не повернула, неповернута сума позики за договором складає 144165,85 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому (ч.1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Таким чином суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог за сервіс ним позовом.
Суд першої інстанції вірно вказав, а на це посилався апелянт і в апеляційній скарзі, що наявність укладених між сторонами господарських договорів з поставки товарів та боргів за укладеними договорами поставки та комерційної концесії (франчайзингу) не можуть спростовувати факту укладення вказаного договору позики та свідчити про удаваність останнього.
Інші доводи скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав, для визнання рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування чи зміни цього рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів. -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2014 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: