Провадження № 22-ц/774/7806/14 Справа № 204/384/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нізік О. В. Доповідач - Волошин М.П.
Категорія 44
08 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Волошина М.П.,
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,
при секретарі - Видюковій Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Красногвардійський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та виселення, -
У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Красногвардійський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та виселення.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 13 лютого 2007 року він на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_4 житлову квартиру, розташовану в АДРЕСА_1. У вказаній квартирі раніше він не проживав однак, на теперішній час, у нього виникла така необхідність . Проте, коли він з'явився до свого помешкання, ним було встановлено, що там проживає невідома йому особа зі своєю сім'єю. Листом від 13 вересня 2013 оку № 30442/08 Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ його було повідомлено, що згідно акту опису й арешту майна від 12 вересня 2013 року, складеного старшим державним виконавцем Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ на підставі виконавчого листа № 2-8147/10 від 29 жовтня 2010 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження. Через що він звернувся до прокуратури зі скаргою.
Посилаючись на те, що ним було отримано постанову від 14 січня 2014 року про зміну відповідального зберігача арештованого майна якою постановлено звільнити ОСОБА_2, що проживає: АДРЕСА_1, прописана: АДРЕСА_2, від обов'язку подальшого відповідального зберігання арештованого та описаного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та передати на подальше відповідальне зберігання власнику, тому просив суд визнати ОСОБА_2 такою , що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення з цієї квартири. Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Вирішено питання стосовно судових витрат .
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою на рішення, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та відмовиити у задоволенні позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 лютого 2007 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2007 р. № BEE 506992, реєстр 328, придбано у ОСОБА_4 житлову квартиру, розташовану в АДРЕСА_1.
Для цього позивач 13 лютого 2007 року уклав кредитний договір № 8/2007/840-К/763-Н на отримання коштів у розмірі 90000 доларів США на умовах забезпечення кредиту іпотекою - вищезазначеною квартирою.
У вказаній квартирі позивач не проживав.
Листом від 13 вересня 2013 року № 30442/08 Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ позивача повідомлено, що згідно акту опису й арешту майна від 12 вересня 2013 року, складеного старшим державним виконавцем Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ на підставі виконавчого листа № 2-8147/10 від 29 жовтня 2010 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження.
11 січня 2014 року позивачем до Прокуратури Дніпропетровської області подано скаргу на виконавчі дії проведені 12 вересня 2013 року щодо передачі на відповідальне зберігання арештованого нерухомого майна, громадянці ОСОБА_2, у зв'язку з тим, що остання не належним чином виконує обов'язки відповідального зберігача арештованого майна, що могло привести до погіршення стану майна, а в подальшому і до його знищення та попросив передати зазначене майно на відповідальне зберігання саме йому.
Судом першої інстанції також встановлено, що від Красногвардійського відділу ДВС ДМУЮ позивачем отримано постанову державного виконавця про зміну відповідального зберігача арештованого майна від 14.01.2014р., якою постановлено звільнити ОСОБА_2, від обов'язку подальшого відповідального зберігання арештованого та описаного майна, та передати на подальше відповідальне зберігання власнику квартири - ОСОБА_3
Відповідачка без достатніх на це правових підстав проживає в квартирі АДРЕСА_1, чим створює позивачеві перешкоди в користуванні квартирою та порушує його право власності та право на відповідальне зберігання квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.
Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до вимог ст.ст.386,391 ЦК України, ухвалив рішення про виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на договір оренди спірної квартири не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскільки даний договір позивач не підписував, грошей за оренду житла від відповідачки не отримував, та дізнався про його існування лише при розгляді справи апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що при постановлені рішення судом першої інстанції не було прийнято до уваги усі обставини справи , не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і постановив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено, тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий М.П.Волошин
Судді Е.Л.Демченко
Т.Р.Куценко