Провадження № 22-ц/774/6872/14 Справа № 404/8350/12 Головуючий у 1 й інстанції - Третяк В. В. Доповідач - Волошин М.П.
Категорія 69
15 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Волошина М.П.,
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,
при секретарі - Видюковій Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, іміграції та реєстрації громадян Баглійського РО ДГУ ГУ УМВС, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа: державна реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного майна, -
У грудні 2012 року ОСОБА_6 . звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: відділ громадянства, імміграції та реєстрації громадян Баглійського РО ДГУ ГУ УМВС, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є власником квартири, в період з липня 2010 року по лютий 2012 року проживала разом з ОСОБА_2, для працевлаштування на роботу йому необхідна була реєстрація і вона в 2011 році зареєструвала його в квартирі. Оскільки 2012 році відносини між ними погіршились, відповідач влаштовував сварки, був притягнутий до адміністративної відповідальності за психологічне насильство в сім'ї, та з того часу не з'являвся в квартирі просить суд визнати його таким, що втратив право користування житлом.
У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, третя особа: державна реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного майна.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 2001 року він з ОСОБА_6 знаходився в фактичних шлюбних відносинах і проживав в її квартирі по АДРЕСА_2, яка належала позивачці на підставі договору дарування.Під час сумісного проживання однією сім'єю в квартирі був зроблений ремонт, були вбудовані кухонні меблі, побутова техніка. 4 квітня 2006 року ОСОБА_6 продала свою однокімнатну квартиру і вони придбали 3 кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 проте вона була зареєстрована за ОСОБА_6. тому просить суд встановити факт його проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2001 року по 2012 рік, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на 1\3 частину квартири, поділити майно, набуте під час спільного проживання.
Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення. Вирішено питання стосовно судових витрат .
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та задовольнити його позовні вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить позивачці ОСОБА_6, згідно договору купівлі- продажу від 05 грудня 2006 року, та складається із трьох кімнат, в квартирі зареєстровані сторони по справі і син ОСОБА_7
Спірна квартира придбана 5 грудня 2006 року на ім'я ОСОБА_6 за рахунок проданої 4 грудня 2006 року квартири по АДРЕСА_2, а також коштів, які були отримані в кредит згідно кредитного договору укладеного між ПАТ " Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 05 грудня 2006 року.
Строк повернення кредитних коштів до 05 грудня 2016 року, квартира знаходиться в іпотеці банку (а.с. 71,72).
В судовому засіданні судом першої інстанції також установлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в спірній квартирі 04 жовтня 2011 року, проживав разом з ОСОБА_6 з липня 2010 року.
Відповідач не проживає в квартирі,та не сплачує комунальні послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.
Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до вимог законодавства України, ухвалив рішення про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою.
Оскільки згідно з п. 1 розділу VІІ Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коди вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З вказаного вбачається, встановлення фактів проживання однією сім'єю у період до 1 січня 2004 року законодавством не передбачено.
За положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Встановлено, що ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 06 червня 1997 року по 22 червня 2005 року, після чого шлюб було розірвано.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Як вбачається з матеріалів справи спірна квартира була придбана ОСОБА_6 05 грудня 2006 року. А співмешканець ОСОБА_2 був там зареєстрований з 14 жовтня 2011 року. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.
ОСОБА_2 не надав суду належних доказів щодо його участі у придбанні спірного майна, квартири ОСОБА_6 , та ведення спільного господарства,побуту та бюджету.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-66цс-13 від 18 березня 2013 року, яка згідно ст..360-7 ЦПК України є обов'язковою для сторін.
Колегія суддів згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апелянт ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції тільки в частині його позовних вимог про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу , визнання квартири спільним майном та визнання права власності на частину квартири.
Доводи апеляційної скарги про те, що при постановлені рішення судом першої інстанції не було прийнято до уваги усі обставини справи , не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і постановив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено, тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий М.П.Волошин
Судді Е.Л.Демченко
Т.Р.Куценко