15 жовтня 2014 р. Справа № 109960/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 року у справі за позовом підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області про визнання протиправними та скасування рішень,-
03.04.2012 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просив визнати протиправним та скасувати рішення №№ 1159, 1160, 1161, 1162 від 22.03.2012 року про застосування фінансових санкцій до ОСОБА_1 в розмірі 680,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Управлінням Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі 22.03.2012 року було винесено рішення про застосування до позивача фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України. Вважає, що оскаржувані рішення винесені на підставі частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», хоча зазначену норму було виключено відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно накладення фінансових санкцій із застосуванням норми закону, яка втратила чинність, є недопустимим.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області від 22.03.2012 року № 1159, № 1160, № 1161, № 1162 про застосування фінансових санкцій до ОСОБА_1 у розмірі 680 грн..
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що дана постанова прийнята з неправильним застосуванням норм права, як матеріального так і процесуального, є незаконною та необґрунтованою. Просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено матеріалами справи, проведеною перевіркою Управлінням Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі у позивача встановлено факт несвоєчасного подання відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку за 2004, 2005, 2006, 2007 роки, за результатами якої складено акт від 22.03.2012 року № 667.
На підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» начальником Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області були винесені рішення № 1163, 1164, 1165, 1166 про застосування до позивача фінансових санкцій на загальну суму 680 грн..
Так, згідно з п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону №1058-ІV в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року та на час подання позивачем звітів, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 5 п. 7 Розділу VІІІ «Заключні та Перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків по діючим видам нарахованих таабо не сплачених в період до 01 січня 2011 року, у тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюються фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування у відповідності до законодавства, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим законом.
За змістом зазначених вище норм колегія суддів приходить до висновку, що відповідач мав право застосувати фінансову санкцію до позивача з моменту подання звітності до моменту втрати чинності п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону №1058-ІV, проте цим правом не скористався.
На час прийняття рішення про застосування до позивача штрафу за несвоєчасне подання звітності за 2004, 2005, 2006, 2007 роки норми закону у законодавстві, яка б передбачала відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків подання звітності до Пенсійних фондів не існувало, оскільки з 01 січня 2011 року дана норма права втратила чинність у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VІ.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області діяло не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством, а заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та законними, тому підлягають до задоволення повністю.
Аналогічна правова позиція визначена у Постанові Верховного суду України від 20.11.2012 року у справі № 21-367а/12, прийнятою за результатами розгляду заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яке згідно ст.244-2 КАС України є обов'язковою.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційні скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись, ст. 41, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 року у справі № 2а/0370/943/12- без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль