ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 липня 2014 року № 826/914/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПечерської районної в м.Києві державної адміністрації
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Печерської районної в м.Києві державної адміністрації в якому просить визнати протиправною бездіяльність, щодо не розгляду звернення про видачу ордеру на житлову площу в гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати Печерську районної в м.Києві державну адміністрацію видати ордер на житлову площу в гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною бездіяльністю відповідача на звернення позивача щодо поліпшення житлових умов. Донька - ОСОБА_2 хворіє на дитячий церебральний параліч. Дане захворювання передбачено Переліком хронічних захворювань (додаток №16 до Наказу Міністерства охорони здоров'я України №52 від 08.12.1985) розділ IVп.1, як підстава щодо надання окремого житлового приміщення для такої категорії хворих.
Представник відповідача до суду не з'явився в письмовому порядку надано пояснення щодо видачі ордеру на жилу площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд за згодою обох сторін, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта у справі, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні переходить до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 з 05.06.1986 зареєстрована та постійно проживає разом з сім'єю в гуртожитку, за адресою АДРЕСА_1. Позивач, заселений до зазначеного гуртожитку за рахунок квоти підприємства, на якому працювала, враховуючи зазначене ордеру на житло вона не отримувала.
З 21.12.2004 позивач перебуває на квартирному обліку, як громадянка, яка потребує поліпшення житлових умов.
Позивач має доньку - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка хворіє на дитячий церебральний параліч, що підтверджується медичним висновком від 01.02.2012, зроблений лікарсько-консультаційною комісією Дитячої клінічної лікарні №7 міста Києва. Дане захворювання передбачене Переліком хронічних захворювань (додаток №16 до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08.12.1985 №52 що є підставою для надання окремого житлового приміщення для такої категорії хворих. Відділом обліку та розподілу житлової площі Печерської районної в місті Києві державної адміністрації 01.03.2012 позивачу встановлений першочерговий порядок забезпечення житлом.
Позивач 08.04.2013 звернулась до Київської міської державної адміністрації з клопотаннями, щодо надання їй ще однієї житлової кімнати в тому самому гуртожитку, де вона зареєстрована та проживає з сім'єю.
У відповідь на клопотання позивач отримала лист № 058/3/1-С-3875 від 25.04.2013 з Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, зі змісту якого вбачається, що за дорученням голови Київської міської державної адміністрації Попова О.П. розглянути питання надання додаткової кімнати у гуртожитку на АДРЕСА_1 відповідно до вимог чинного законодавства України при наявності вільної житлової площі у зазначеному гуртожитку.
За дорученням департаменту житло - комунальної інфраструктури 20.05.2013 за №105/05-С-455/2 позивач отримала відповідь з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з якої вбачається, що за відсутності Порядку розподілу та видачі ордерів на житлові приміщення на заселення мешканцям гуртожитку, який розробляє Департамент житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, у Печерської райдержадміністрації відсутні законні підстави (повноваження) для розподілу житлових приміщень в гуртожитках.
Департаментом житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації 22.05.2013 за №058/3/1-ОП/С-3 875 надано відповідь з якої вбачається, що Печерська районна в місті Києві державна адміністрація проводить інвентаризацію жилих та нежилих приміщень гуртожитку на АДРЕСА_1, після чого відділом обліку та розподілу житлової площі Печерської районної в місті Києві державної адміністрації будуть надані ордери мешканцям, гуртожитку, стосовно яких в установленому порядку було прийнято рішення про надання їм житлової площі у гуртожитку, але які не отримали їх з незалежних причин.
ОСОБА_1 26.10.2013 звернулась з заявою до Голови Київської міської державної адміністрації Попову О.П. в якій зазначено наступне, що станом на вересень 2013 року інвентаризація житлових приміщень гуртожитку по АДРЕСА_1 проведено. Враховуючи інформацію надану в попередніх відповідях, позивач просила надати ще одну кімнату в гуртожитку з видачею відповідного ордеру на житло.
Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією надано відповідь №105/05-с-3875/1 від 07.11.2013 в які зазначено, що порядок надання житлової площі в гуртожитках підприємств та їх утримання визначено постановою Ради Міністрів Української РСР №208 від 03.06.1986 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки». Вказаним Положенням поліпшення житлових умов проживаючих за рахунок надання додаткової житлової площі у гуртожитку не передбачено.
На підставі рішення XII сесії VI скликання Київської міської ради № 473/9961 від 13.11.2013 видано ордер, корінець ордера №141 від 10.02.2014. на житлову площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.34 Житлового Кодексу України потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок.
Згідно з положеннями пп.1 п.13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради №470 від 11.12.1984 (надалі - Правила) рівень забезпеченості громадян жилою площею визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад разом з радами профспілок та періодично переглядаються вказаними органами.
Громадяни, які забезпечені жилою площею нижче за встановлений рівень, визначаються такими, що потребують поліпшення житлових умов.
Згідно із пп.52 Правил при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім'ї.
Наказом №52 Міністерством охорони здоров'я УРСР від 08.02.1985 затверджено Перелік хронічних захворювань, при яких особи, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї.
Вимоги, яким повинні відповідати житлової умови хворих на хронічні захворювання, встановлюються медичним висновком, який видає лікарсько-консультаційна комісія лікувально-профілактичної установи. Надаючи висновок, лікарська комісія не перевіряє житлових умов хворого, а виходить лише з медичних критеріїв. Наявність чи відсутність підстав для прийняття хворого на квартирний облік установлює виконавчий орган місцевої ради.
Відповідно до копії медичного висновку від 01.02.2012, наявний в матеріалах справи, зазначено, що ОСОБА_2 хворіє на дитячий церебральний параліч та відповідно до пп.3 п.44 Правил має право на першочергове надання помешкання. Громадянинка ОСОБА_2 при надані помешкання має права у відповідності з абз.3п.52 Правил на надання помешкання на нижніх поверхах або в будинку з ліфтом.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи житлові умови позивачки з моменту постановки її на квартирний облік не покращилися.
Таким чином, з врахуванням вищезазначених правових норм, позивач, який перебуває на квартирному обліку як потребуючий поліпшення житлових умов, повинен бути забезпечений житлом у вигляді окремої квартири на нижніх поверхах чи у будинку з ліфтом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на протязі багатьох років неодноразово звертався до різних державних установ, зокрема, до Голови Київської міської державної адміністрації, Голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, директора Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації. Проте, як вбачається, що всі звернення позивачки, які розглядалися, зокрема, Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією, на день розгляду даної адміністративної справи, не привели ні до якого результату.
Як встановлено судом, до даного часу в порушення вимог діючого законодавства ОСОБА_1 благоустроєним житлом або додаткової житлової кімнати, внаслідок чого суд визнає порушення права позивача, як особи, що потребує поліпшення житлових умов та бездіяльність Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст.1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими ч.3 ст.129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (ч.4 ст.129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти (п.1, 2 ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст.48).
З врахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Печерську району в місті Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_1 жиле приміщення, що поліпшить житлові умови, з врахуванням вимог до встановлених норм жилої площі, оскільки на думку суду саме поліпшення житлових умов реалізує право особи на достатній життєвий рівень для себе і своєї доньки хворої на дитячий церебральний параліч.
Відповідно до ч.1 та3 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень і зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що відповідних заперечень відповідач не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.
Позовні вимоги щодо зобов'язання Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію вчинити дії щодо видачі ордеру на житлову площу в гуртожитку за адресою: 01042, м.Київ, АДРЕСА_1 суд вважає що вони не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.4 Європейської Хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке вилучено із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.
Аналізуючи дану норму, а також гарантії місцевого самоврядування визначені Конституцією України та законами України, суд вважає, що ніхто не може зобов'язати колегіальний орган місцевого самоврядування, прийняти будь-яке, наперед визначене рішення, а суд може лише зобов'язати орган місцевого самоврядування розглянути у встановленому порядку певне питання. У зв'язку з чим, задоволення таких позовних вимог є недопустимим, так як, може призвести до підміни одного державного органу іншим, без наявності на то у першого жодних повноважень.
Відповідно до змісту ст.267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
З аналізу викладених норм видно, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, тобто дискреційними (виключними) повноваженнями.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_1 жиле приміщення з врахуванням вимог розміру житлової площі на одну особу, що передбачена статтею 47 Житлового Кодексу Української РСР.
В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Клименчук Н.М.