08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/18477/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Кременчуцька ОДПІ)
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012
у справі № 2а-1670/8392/11
за позовом холдингової компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства (далі - Товариство)
до Кременчуцької ОДПІ
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 № 00001052302/194 з тих мотивів, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Хімпостач-Електро» (далі - ТОВ «Хімпостач-Електро»), товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпожгазмонтаж» (далі - ТОВ «Спецпожгазмонтаж») та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ліссєв» (далі - ТОВ «Фірма «Ліссєв»), тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.
Посилаючись на невідповідність наданої судами правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства (зокрема, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України,) та наявним у справі доказам, Кременчуцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.
Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок у банку за червень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в травні 2011 року, оформлену актом від 21.09.2011 № 6740/23-110/05808735.
З матеріалів перевірки вбачається висновок податкової інспекції про протиправне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання продукції (трьохфазного електропічного трансформатора ТЕСК 200/50 зі ступеневим регулюванням, вогнегасників та поліпропілену) за податковими накладними, складеними постачальниками (ТОВ «Хімпостач-Електро», ТОВ «Спецпожгазмонтаж» та ТОВ «Фірма «Ліссєв») із зазначенням недостовірних відомостей про їх місцезнаходження. Також Кременчуцька ОДПІ послалася на неподання Товариством необхідних первинних документів на підтвердження факту транспортування придбаної продукції та її сертифікації.
Наведені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 19741 грн.
Визнаючи необґрунтованими доводи податкової інспекції, на якій ґрунтується правова позиція відповідача, суди обох попередніх інстанцій цілком правомірно виходили з такого.
За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Обов'язок зі складення податкової накладної, яка є підставою для формування покупцем податкового кредиту, та відображення у ній відомостей, визначених у підпункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог щодо оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця відносно зазначення продавцем недостовірних відомостей.
У справі, що переглядається, як встановили суди, спірні постачальники у складених ними податкових накладних зазначали свою юридичну адресу, яка співпадає з даними Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на час виконання розглядуваних господарських операцій.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Факт відсутності постачальника за юридичною адресою не є обставиною, що сама по собі виключає право платника на податковий кредит. Вказаний факт не може бути проконтрольований платником, позаяк жодних передбачених законом прав на перевірку цієї обставини у учасників господарської операції немає. А тому платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.
За наслідками дослідження наявних у справі первинних документів суди дійшли висновку, що Товариство підтвердило реальність господарських операцій, з якими пов'язує отримання податкової вигоди. Виконання розглядуваних операцій оформлено видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями про оплату позивачем поставленої продукції у безготівковому порядку; перевезення товару здійснювалася автотранспортними засобами позивача з оформленнями подорожніх листів та товарно-транспортних накладних.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою обставин справи про відсутність передбачених законом підстав для невизнання права Товариства на податковий кредит в оспорюваній сумі та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на іншому тлумаченні правових норм, що не є свідченням судової помилки.
Норми матеріального права при розгляді цієї справи правильно застосовані судами; порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування або зміну судових актів, не виявлено.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби відхилити.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-1670/8392/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько