Справа: № 826/17092/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
16 жовтня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Гром Л.М.
Міщука М.С.
За участю секретаря: Стеценко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ВІСТ" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ВІСТ" звернувся до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 01 липня 2013 року № 10026000/2013/200414/2, від 06 серпня 2013 року № 100260000/2013/200500/2, від 20 серпня 2013 року № 100260000/2013/200532/2, стягнення надміру сплаченого податку на додану вартість у сумі 263 692, 83 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Київська міжрегіональна митниця Міндоходів звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ВІСТ" та фірмою "NINGBO ORDAM IMPORT & EXPORT CO. LTD" (Китай) укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу №110112/1.
На виконання даного контракту, декларантом позивача до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України подано митні декларації №100260000/2013/106480 від 01 липні 2013 року, №100260000/2013/108884 від 05 серпня 2013 року та №100260000/2013/109790 від 19 серпні 2013 року та документи з метою здійснення митного контролю оформлення товарів.
Так, митна вартість товарів була визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Для підтвердження заявлених відомостей, позивачем було подано наступні документи: інвойси, платіжні доручення, проформи-інвойси, пакувальні листи, сертифікати походження, специфікації, договори на експедиційні послуги, довідки про вартість товару, прайс-листи виробника товару; копії експортних декларацій, залізничні накладні та коносаменти.
На підставі отриманих документів, митний орган дійшов висновку про те, що вони не містили всіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а також містили розбіжності.
З огляду на вищенаведене, митним органом прийнято рішення від 01 липня 2013 року №100260000/2013/200414/2, від 06 серпня 2013 року №100260000/2013/200500/2, від 20 серпня 2013 року №100260000/2013/200532/2 про коригування митної вартості товарів в бік збільшення за шостим (резервним) методом.
Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
В силу ст. 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Як вбачається з матеріалів справи, декларантом позивача до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України подано митні декларації №100260000/2013/106480 від 01 липні 2013 року, №100260000/2013/108884 від 05 серпня 2013 року та №100260000/2013/109790 від 19 серпні 2013 року та документи з метою здійснення митного контролю оформлення товарів.
Так, для підтвердження заявлених відомостей, позивачем надано наступні документи: інвойси, платіжні доручення, проформи-інвойси, пакувальні листи, сертифікати походження, специфікації, договори на експедиційні послуги, довідки про вартість товару, прайс-листи виробника товару; копії експортних декларацій, залізничні накладні та коносаменти.
Згідно графи 33 «Обставини прийняття рішення та джерела, що використовувались митним органом для коригування митної вартості» оскаржуваних рішень митного органу про коригування митної вартості, митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, оскільки документи, що подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
При цьому, в оскаржуваних рішеннях митним органом не зазначено, в чому саме полягають вищевказані розбіжності.
Судом встановлено, що, на переконання відповідача, такими розбіжностями є наступні невідповідності:
- декларантом не надано транспортний (перевізний) документ, оскільки за умовами поставки витрати на транспортування не включені дані щодо виконавця перевезення (рішення про коригування митної вартості №100260000/2013/200414/2 від 01.07.2013р.);
- для підтвердження транспортних витрат декларантом надано довідку, але відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» підтвердження витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади;
- суми оплати за товар, визначені у інвойсі відрізняються від сум, вказаних у проформах;
- не подано страхові документи, що містять відомості про вартість страхування, які додаються при визначенні митної вартості до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Стосовно ненадання декларантом транспортного (перевізного) документу, внаслідок чого було прийнято рішення про коригування митної вартості №100260000/2013/200414/2 від 01 липня 2013 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий документ подавався, а саме: довідка про вартість міжнародних транспортно-експедиційних послуг ДП «Кюне і Нагель» від 26 червня 2013 року № 1/05.
Щодо посилань митного органу про необхідність підтвердження витрат експедитора шляхом надання документів (рахунків, накладних тощо), виданих суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з аналізу положень п. 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України слідує, що декларант має подати транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а не докази витрат безпосередньо експедитора під час організації перевезення товарів, як вважає відповідач.
При цьому, згідно ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що вищевказані документи були надані позивачем до митного органу.
Щодо різниці сум оплати за товар, визначених у інвойсі від сум, вказаних у проформах, суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно п. 5 зовнішньоекономічного контракту, строк, місце та умови поставки обумовлюються в кожному випадку окремо та фіксуються у інвойсах, а не у проформах.
Крім того, дана обставина підтверджується відомостями, зазначеними у графі «призначення платежу» платіжних доручень, де вказано, що оплата здійснюється саме на підставі інвойсу.
Посилання відповідача на відсутність у позивача документів на страхування вантажу спростовуються тим, що умовами зовнішньоекономічного контракту не вбачається обов'язку позивача страхувати придбаний товар.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що скоригована митна вартість не може бути визнана такою, що найбільшою мірою ґрунтується на раніше визначених (визнаних) митними органами митних вартостях.
При цьому, митним органом не доведено, що документи надані позивачем на підтвердження заявленої ціни товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність прийнятих відповідачем рішень про коригування митної вартості товарів від 01 липня 2013 року №100260000/2013/200414/2, від 06 серпня 2013 року №100260000/2013/200500/2, від 20 серпня 2013 року №100260000/2013/200532/2 та їх скасування.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ВІСТ".
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.
Міщук М.С.
.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.