Ухвала
іменем україни
1 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Амеліна В.І., Кафідової О.В.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва», служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою в інтересах ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2014 року,
У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він та відповідач є співвласниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1 по Ѕ частини за кожним. Посилаючись на те, що сторони не можуть досягти згоди щодо порядку користування спірною квартирою, просив суд встановити порядок користування зазначеною квартирою, відповідно до якого житлову кімнату площею 13,5 кв. м виділити в користування позивача, а житлову кімнату площею 19,7 кв. м виділити у користування відповідача та двох дітей, які проживають разом з нею, інші приміщення загального користування залишити у спільному користуванні співвласників.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 13,5 кв. м, позначену на плані за № 5 , а ОСОБА_4 - житлову кімнату площею 19,7 кв. м, позначену на плані за № 6, у зазначеній квартирі. Кухню площею 9,4 кв. м, ванну кімнату площею 3,1 кв. м, вбиральню площею 1,6 кв. м, коридор площею 9,2 кв. м , кладову площею 0,7 кв. м та 0,3 кв. м, лоджію площею 3,8 кв. м залишено у спільному користуванні співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що на даний час існує самовільне перепланування та переобладнання квартири, а відтак запропонований позивачем варіант встановлення порядку користування квартирою не відповідає законним правам та інтересам сторін як співвласників квартири.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування спірною квартирою, а тому проведення перепланування квартири без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування не позбавляє співвласників права на встановлення між ними порядку користування спірною квартирою.
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 1995 року по 12 травня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей, 2002 та 2005 років народження.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до копії технічного паспорта спірна квартира складається з двох кімнат житловою площею 33,2 кв. м, у тому числі: першої кімнати - 13,5 кв. м, позначеної на плані за № 5, другої кімнати - 19,7 кв. м, позначеної на плані за № 6, кухні площею 9,4 кв. м, позначеної на плані під № 4, ванної кімнати площею 3,1 кв. м, позначеної на плані під № 2, вбиральні площею 1,6 кв. м, позначеної на плані під № 3, коридору площею 9,2 кв. м., позначеного на плані під № 1, кладової площею 0,7 та 0,3 кв. м. Квартира обладнана лоджією площею 3,8 кв. м, вихід на яку розташовано з кухні та житлової кімнати площею 13,5 кв. м (а. с. 12-13).
Відповідно до копії довідки форми № 3 в квартирі зареєстровані та проживають 4 особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а. с. 14).
У позовній заяві ОСОБА_3 просив суд встановити порядок користування зазначеною квартирою, виділивши йому житлову кімнату площею 13,5 кв. м, ОСОБА_4 - 19,7 кв. м та залишити приміщення загального користування у спільному користування співвласників.
Судами установлено, що у квартирі АДРЕСА_1 без відповідної проектно-дозвільної документації було проведено перепланування шляхом встановлення цегляної стіни, яка поділяє лоджію на дві частини, а також демонтовано віконний блок та частина зовнішньої стіни у кімнаті площею 13,5 кв. м, внаслідок чого фактично приміщення кімнато з'єднано з відгородженою частиною лоджії.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положеннями ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" від 22 грудня 1995 року № 20 роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов, виходячи із того, що між співвласниками існує конфлікт з приводу користування спірною квартирою, запропонований позивачем варіант визначення порядку користування квартирою відповідає фактичному порядку користуванню спірною квартирою, що склався між сторонами, не суперечить законним правам та інтересам сторін як співвласників квартири, а самовільне перепланування квартири не позбавляє співвласників права здійснення права спільної часткової власності шляхом встановлення порядку користування спірним житлом. Крім того, житлова кімната площею 19,7 кв. м, яка була виділена відповідачу у користування, значно перевищує її частку у спільній частковій власності.
Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану в інтересах ОСОБА_4, відхилити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. ВисоцькаГоловуючий
Судді:В.І. Амелін О.В. Кафідова О.В. Умнова І.М. ФаловськаСудді:В.І. Амелін