Провадження № 11-кп/774/1302/14 Справа № 204/6470/13-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
30 вересня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальне провадження за апеляціями обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року,
Вироком Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Петріцово Гагаринського району Смоленської області, громадянина України, не працюючого, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
засуджено за ч.2 ст. 121 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 9 років.
Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 , стягнуто з ОСОБА_8 на її користь 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винним та засуджено за те, що 06 червня 2013 року близько 10 години 20 хвилин він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходився поблизу території домоволодіння АДРЕСА_2 , де на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з раніше йому знайомим потерпілим ОСОБА_10 у нього виникла сварка з останнім. В ході вказаної сварки потерпілий ОСОБА_10 умисно наніс ОСОБА_8 удар кулаком руки в область лівої щоки, спричинивши при цьому останньому згідно з висновком судово-медичної експертизи № 2242е від 10 червня 2013 року тілесні ушкодження, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. В подальшому у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 .
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , знаходячись у вказаному місці та у вказаний час, з метою доведення свого злочинного умислу, направленого на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, наніс не менше чотирьох ударів в область голови потерпілого ОСОБА_10 , чим спричинив згідно з висновками судово-медичної експертизи № 967/146-Е від 01 липня 2013 року тілесні ушкодження у вигляді: синця у правій лобній ділянці з забитою раною на його тлі, синця на верхній повіці правого ока, синця на повіках лівого ока з розповсюдженням на ліву вилично-щічну ділянку, трьох крововиливів у лівій скронево-тім'яно-потиличній, лівій очній та правій очнично-лобній ділянках, м'яких покривних тканинах голови, крововиливів під м'якою мозковою оболонкою у лівій лобній та правій тім'яній частках, у лівій та правій скроневих частках, правій півкулі мозочка, набряку мозку, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Внаслідок умисного спричинення потерпілому ОСОБА_10 внутрішньочерепної травми у вигляді крововиливів під м'яку мозкову оболонку, котра ускладнилася набряком головного мозку, на місці вчинення кримінального правопорушення настала смерть потерпілого ОСОБА_10 .
На вирок суду подано апеляції:
Обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду змінити через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильною кваліфікацією його дій за ч.2 ст. 121 КК України. Обвинувачений зазначає, що суд у вироку безпідставно послався лише на показання потерпілої ОСОБА_9 та висновки судово-медичних експертиз щодо тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень. При цьому суд взагалі не взяв до уваги послідовні показання обвинуваченого ОСОБА_8 про обставини вчинення злочину, про неможливість за станом здоров'я умисно завдати тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, та показання очевидця бійки Шевченка, який підтвердив, що саме потерпілий був ініціатором конфлікту, а обвинувачений лише захищався від його дій, але перевищив межі необхідної оборони, тому його дії необхідно перекваліфікувати на ч.1 ст. 119 КК України. Крім того, на думку обвинуваченого, висновки суду щодо вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_8 вжив алкоголь після заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Також обвинувачений вважає задоволений судом цивільний позов потерпілої про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. занадто великим, суд не врахував дані про особу ОСОБА_8 , який потребує медичної допомоги та встановлення групи інвалідності, просить скасувати рішення про стягнення моральної шкоди.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції і ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України, та призначити покарання у межах санкції цієї статті, зменшити цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судове слідство проведено однобічно. Суд не дав належної оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що спровокував конфлікт саме потерпілий, який побив обвинуваченого та заподіяв ОСОБА_8 численні тілесні ушкодження, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи. За висновками додаткової судово-медичної експертизи тілесні ушкодження, які виявлено при дослідженні трупа потерпілого, могли утворитися за обставин, на які вказував обвинувачений. Такий механізм утворення тілесних ушкоджень описав і свідок ОСОБА_11 та пояснив, що ОСОБА_8 штовхнув потерпілого, який вдарився головою о металеві ворота і впав, у цей час ОСОБА_8 був тверезим. Суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка ОСОБА_12 , яка була очевидцем конфлікту між ОСОБА_8 та потерпілим. З урахуванням наведених обставин, суд невірно кваліфікував дії обвинуваченого як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, що спричинили його смерть. Захисник просить кваліфікувати дії ОСОБА_8 за ч.1 ст. 119 КК України. Захисник ОСОБА_7 також вважає розмір моральної шкоди, яку стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_9 у розмірі 100 000 грн., явно завищеною. Із показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 вбачається, що у сім'ї ОСОБА_10 постійно відбувалися сварки з донькою ОСОБА_9 , тому висновки суду про тяжкі моральні страждання, пов'язані із втратою батька, є необґрунтованими.
У запереченнях на апеляційні скарги потерпіла ОСОБА_9 просила вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, позицію обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційних скарг та просили вирок змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 на ч.1 ст. 119 КК України, пом'якшити призначене покарання та зменшити розмір моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 , міркування потерпілої ОСОБА_9 , яка вважає вирок суду законним, обґрунтованим та справедливим та просила відмовити у задоволенні апеляцій обвинуваченого та його захисника, думку прокурора ОСОБА_17 щодо залишення вироку суду без змін, перевіривши надані матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а вирок суду підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 409, 411 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справ в апеляційній інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, у тому числі якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до положень ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором та має містити в тому числі відомості про зміст підозри з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також стислим викладом фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
За положеннями частини 2 статті 338 КПК України дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог ст. 341 цього Кодексу щодо погодження відповідного процесуального документу з керівником органу прокуратури складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення.
Вимоги вказаних статей кримінального процесуального закону органом досудового розслідування були порушені.
Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04 вересня 2013 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов обвинувальний акт за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, який в повній мірі відповідав вимогам ст. 291 КК України. Під час судового розгляду 05 червня 2014 року прокурор прокуратури Красногвардійського району м.Дніпропетровська ОСОБА_18 , який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, склав новий обвинувальний акт про зміну в суді обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_8 , на ч.2 ст. 121 КК України. Але в обвинувальному акті в порушення вимог ст. 277, 338 КПК України прокурором не викладено механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, що відповідно до положень ст. 91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні. Прокурор при складанні нового обвинувального акту послалися лише на те, що ОСОБА_8 «… наніс не менше чотирьох ударів в область голови потерпілого ОСОБА_10 », не конкретизувавши при цьому чим саме наносились удари з огляду на докази, які маються в справі.
Відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, в тому числі у разі зміни обвинувального акта прокурором в судовому засіданні. Лише з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і їх основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Разом з тим, суд першої інстанції при ухваленні вироку суду не звернув уваги на допущені прокурором при зміні обвинувачення ОСОБА_8 порушення вимог КПК України щодо неконкретного обвинувачення, тим самим порушив право обвинуваченого ОСОБА_8 на захист, допустивши тим самим істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, в тому числі загальних засад кримінального судочинства.
Приймаючи до уваги той факт, що діючим КПК України, з одного боку, чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції, при розгляді справи яким не можуть бути проведені процесуальні дії, передбачені ст.ст. 337, 338 КПК України, в тому числі проведене підготовче судове засідання, які можуть бути проведені лише в суді першої інстанції, з другого боку в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України та підстав для призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції не входять порушення ст.ст. 337, 338 КПК України, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме вимог п. 13 ч.1 ст. 7 КПК України та ст. 20 КПК України, відповідно до якої до загальних засад відноситься забезпечення права на захист, суд апеляційної інстанції в даному випадку позбавлений можливості винести свій вирок по справі у відповідності до вимог ст. 420 КПК України. Вказаний вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська відносно ОСОБА_8 підлягає скасуванню з направленням кримінального провадження на новий судовий розгляд у суд першої інстанції в іншому складі суду.
Оскільки вирок суду першої інстанції скасовано з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, в тому числі і права на захист обвинуваченого ОСОБА_8 , то колегія суддів не перевіряє доводів апеляцій обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 . Доводи, приведені в апеляційних скаргах апелянтів, підлягають перевірці під час нового судового розгляду в суді першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409, 412, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року, яким ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст. 121 КК України, скасувати, призначивши новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції в іншому складі суду.
Запобіжний захід ОСОБА_8 залишити тримання під вартою на строк до 30 листопада 2014 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4