"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/28738/14
К/800/30655/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Миргородський завод продтоварів «Калинка»
та касаційну скаргуМиргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014
у справі № 816/1127/14
за позовомПриватного акціонерного товариства «Миргородський завод продтоварів «Калинка»
доМиргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-
Приватне акціонерне товариство «Миргородський завод продтоварів «Калинка» звернулось до суду з позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.10.2013 №0000332201 та №0000342201.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 03.10.2013 №0000332201 в частині збільшення ПАТ «Миргородський завод продтоварів «Калинка» (код ЄДРПОУ 00377041) грошового зобов'язання за платежем: «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, 14010100» загалом у розмірі 307 307 грн. 50 коп. (в т.ч., 245 846 грн. - за основним платежем, 61 461 грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями), в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0000332201 за формою «Р» в частині збільшення ПрАТ «Миргородський завод продтоварів «Калинка» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 71 240 грн. та застосування штрафу в сумі 17 810 грн., визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області №0000342201 за формою «Р», яким ПрАТ «Миргородський завод продтоварів «Калинка» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 74 802 грн. та застосованими штрафними санкціями в сумі 18 700,5 грн.
Відповідач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Переглянувши судові рішення в межах поданих сторонами касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами перевірки складено акт від 13.09.2013 №211/22.1-11/00377041/93;
- перевіркою встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 74 802 грн. та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 317 086 грн.
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
1) №0000332201 від 03.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, 14010100» на 396 357,5 грн. (з яких: 317 086 грн. - основний платіж та 79 271,5 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
2) №0000342201 від 03.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000» на 93 502,5 грн. (з яких: 74 802 грн. - основний платіж та 18 700,5 грн. штрафні (фінансові) санкції);
- за результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги платника податків - без задоволення.
Відповідач дійшов висновку про заниження позивачем зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 74 802 грн. та ПДВ у розмірі 71 240 грн. з огляду на те, що первинними документами бухгалтерського обліку не підтверджено фактичне отримання позивачем маркетингових послуг за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «АТБ-маркет».
Крім того, відповідач дійшов висновку щодо неправомірного віднесення позивачем суми ПДВ на 245 846 грн. до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, які включені постачальниками до Єдиного реєстру податкових накладних та підписані електронним цифровим підписом інших осіб, ніж податкові накладні у паперовій формі.
Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про помилковість та необґрунтованість доводів відповідача про те, що електронний цифровий підпис, який накладається на податкову накладну при її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та підпис, що скріплює податкову накладну, складену у паперовій формі і видану покупцю товарів/послуг мають належати одній особі.
Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, з огляду на недоведеність позивачем факту здійснення господарських операцій з надання маркетингових послуг, дійшли висновку про відсутність підстав для формування платником податку сум витрат та податкового кредиту за такими операціями.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (як замовником) та ТОВ «АТБ-маркет» (як виконавцем) укладено договір надання послуг №46242 від 01.10.2012, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги, а замовник - прийняти такі послуги та оплатити їх вартість. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «АТБ-маркет» протягом жовтня-грудня 2012 року надало позивачу маркетингові послуги на 427 440 грн. (в т.ч., ПДВ - 71 240 грн.)
Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження факту здійснення господарських операцій з ТОВ «АТБ-маркет», судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що акти здачі-прийняття робіт не містять конкретно визначеного змісту та обсягу господарської операції, що не дає можливості пов'язати надані документи з конкретною господарською операцією.
Тобто, надані позивачем первинні документи мають загальний характер та не містять відомостей про конкретні результати наданих послуг та не дають змогу чітко відстежити результат виконання замовлених робіт (послуг).
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які, з огляду на недоведеність позивачем обставин фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «АТБ-маркет», не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем сум витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості доводів відповідача про протиправне віднесення платником податку суми ПДВ до податкового кредиту за податковими накладними, які при їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та в паперовій формі мають підписи різних осіб, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, а з поданих позивачем доказів судами встановлена правомочність осіб на підписання у паперовому вигляді податкових накладних, виданих контрагентами позивача ТОВ «ВКП «СДТ», ТОВ «Завод «Термо-Пак».
Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Миргородський завод продтоварів «Калинка» та касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний