"07" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/30866/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо ПДВПП» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення, що переглядається за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року,
У січні 2014 року ТОВ «Сільпо ПДВПП» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (Митниця) про скасування рішень про визначення митної вартості, визнання неправомірними дій та стягнення коштів.
Зазначали, що оскаржуваними рішеннями Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (риба свіжоморожена морська - салака) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митних декларацій у зв'язку з таким коригуванням.
Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили визнати протиправним та скасувати рішення Митниці від 17 липня 2013 року № 100250000/2013/500083/2, від 13 серпня 2013 року № 100250000/2013/500144/2 та від 6 вересня 2013 року № 100250000/2013/500216/2.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з OU «Saare Fishexport» (Єстонія) у липні-вересні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України 3 партії свіжомороженої морської риби - салаки. Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору з додаванням вартості транспортних витрат, склала 121 064,65 грн, 123 245,67 грн та 123 032,9 грн відповідно.
На підтвердження заявленої вартості, окрім митних декларацій, Товариство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковими угодами; інвойси; комерційні пропозиції; міжнародні автомобільні накладні (CMR); книжки МДП; договір про перевезення та довідки про вартість транспортних витрат; виписки з бухгалтерської документації; виписки по банківському рахунку; прейскуранти виробника товару; пакувальні листи; ветеринарні свідоцтва; міжнародний ветеринарний сертифікат; зовнішньоекономічний контракт, стороною якого є виробник товару; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару транспортних засобів; сертифікат походження товару.
Також встановлено, що Митницею проводились консультації з декларантом щодо обрання методу визначення митної вартості та пропонувалось надати додаткові документи на підтвердження заявленої вартості. Частина таких документів подана позивачем, а від надання висновків експертних організацій, та відомостей біржових організацій про вартість товару декларант відмовився.
Митницею відмовлено у прийнятті декларацій, винесені рішення про коригування митної вартості за шостим (резервним) методом: від 17 липня 2013 року № 100250000/2013/500083/2, від 13 серпня 2013 року № 100250000/2013/500144/2 та від 6 вересня 2013 року № 100250000/2013/500216/2. Вартість ввезеного товару на рівні 15 859,8 євро по кожній з декларацій.
Митниця обґрунтувала свої рішення тим, що подані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що сумнів митного органу у задекларованій вартості є необґрунтованим, а подані позивачем документи підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що у оскаржуваних рішеннях підставою для сумніву у задекларованій вартості Митницею зазначено, що подані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості.
При цьому у оскаржуваних рішеннях не конкретизовано про які числові значення йдеться.
У запереченнях на позов відповідач зазначив про неможливість виділення із заявленої ціни товару вартості упаковки, маркування та навантаження, що не дає можливості перевірити та оцінити фактурну вартість товару, а також встановити фактичний розмір витрат на упаковку, маркування, навантаження, з урахуванням яких сформовано вартість оцінюваного товару (відповідно до пункту 2.1 зовнішньоекономічного контракту з OU «Saare Fishexport»).
Також зазначив, що прайс-листи продавця належно оформлені, проте не містять посилань на відповідний Інтернет-ресурс, що суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції.
Колегія суддів вважає такі підстави для сумнівів у задекларованій позивачем вартості необґрунтованими.
Так, зі змісту пункту 2.1 контракту з OU «Saare Fishexport» вбачається, що ціна товару включає в себе ціну упаковки, маркування, навантаження, митного оформлення товару в країні продавця.
Частиною 10 статті 59 МК України передбачений перелік складових митної вартості, які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. За змістом цієї норми обов'язковою ознакою таких витрат є не включення їх до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Таким чином, перелічені Митницею у запереченнях на позов витрати не є складовими митної вартості в розумінні МК України, оскільки вже включені до ціни товару. Це означає, що витребування документів на підтвердження розміру таких витрат Митницею є протиправним.
Щодо відсутності у прайс-листі продавця посилань на відповідний Інтернет-ресурс, колегія суддів зазначає, що ця обставина об'єктивно не може бути підставою для сумнівів у задекларованій вартості, а також звертає увагу на необов'язковість подання цього документу.
За відсутності посилань на інші обставини, які могли викликати сумнів у задекларованій вартості, дії Митниці щодо витребування додаткових документів свідчать про формальний підхід до перевірки правильності визначення митної вартості.
Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З викладеного вбачається, що висновки судів про скасування оскаржуваних рішень Митниці є правильними та доводами касаційної скарги не спростовуються.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов