"01" жовтня 2014 р. К/800/38745/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Весельської Т.Ф., Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року по справі № 825/785/14
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення грошової компенсації та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 у березні 2014 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 22 травня 2008 року по 7 березня 2014 року у сумі 4067,67 грн. та зобов'язання відповідача видати позивачу належне речове майно, яке зазначене в довідці від 17 березня 2014 № 1 за період з 1 січня 2005 року по 22 травня 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у березні 2014 року при звільненні з військової служби відповідачем, в порушення частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» йому не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, позов задоволено.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у період з 22 травня 2008 року по 7 березня 2014 року у сумі 4067,67 грн.
Зобов'язано відповідача видати позивачу належне речове майно, яке зазначено в довідці від 17 березня 2014 року № 1 за період з 1 січня 2005 року по 22 травня 2008 року.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Чернігівський обласний військовий комісаріат подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника житлового відділу Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління.
Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2014 року № 10 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з правом носіння військової форми одягу (а.с.34).
Згідно наказу начальника Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 7 березня 2014 року № 57 позивача з 7 березня 2014 року виключено із списків особового складу вказаного управління.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до вимог частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.
Проте, з таким висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Згідно з пунктом 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», що набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.
Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Враховуючи викладене, на момент звернення ОСОБА_1 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, судами при розгляді справи не взято до уваги те, що відповідно до статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду 3 березня 2014 року з позовом про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 22 травня 2008 року по 7 березня 2014 року у сумі 4067,67 грн. та зобов'язання відповідача видати позивачу належне речове майно, яке зазначене в довідці від 17 березня 2014 № 1 за період з 1 січня 2005 року по 22 травня 2008 року.
Стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України, поділяє строки звернення з адміністративним позовом на загальний і спеціальні. Загальний строк встановлено частиною другою статті 99, відповідно до якої, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Загальний шестимісячний строк застосовується в усіх випадках, коли законом не встановлені спеціальні (інші) строки звернення з адміністративним позовом.
В даному випадку, враховуючи, що предметом спору є стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації замість речового майна, що є спором пов'язаним з проходженням, звільненням громадян з публічної служби до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальний строк звернення з адміністративний позовом передбачений частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Весельська Т.Ф.
Рецебуринський Ю.Й.