ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 вересня 2014 року № 826/10189/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві
провизнання протиправними дій,
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві, яким просив визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем отримано Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, згідно якого заарештовано автомобіль марки Peugeot 206, реєстраційний НОМЕР_1, який належав позивачу на праві власності. Однак згідно акту прийому-передачі майна від 23 квітня 2010 року позивачем було передано даний автомобіль ОСОБА_2 - співробітнику Васильківського відділення ПАТ «ОТП Банк» у м. Києві - банківській установі, де позивач у свій час брав кредит за кредитним договором №СL - 001/396/2007 від 21 травня 2007 року та видав йому генеральну довіреність, завірену нотаріально. З причини неможливості подальшої оплати кредиту, позивач повернув до банківської установи заставлене майно (автомобіль марки Peugeot 206, реєстраційний НОМЕР_1) та з квітня 2010 року ним не користувався і його подальше знаходження йому невідоме. Крім того, позивач зазначив, що раніше, він отримав на адресу свого мешкання виклик Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Журбас Д.В., згідно якого позивач повинен був сплатити невідомий йому борг за виконавчим написом №5069 від 20.07.13 року, виданим приватним нотаріусом, прізвище та адреса знаходження якого у зазначеному виклику не були вказані. Тому, позивач вважає, що відділом державної виконавчої служби Солом'янського районного уп равління юстиції у м. Києві порушено виконавче провад ження за яким заарештовано майно, що належить йому на праві власності, однак, позивач зазначив, що він не має до цього майна ніякого відношення.
02.09.2014 року представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв про розгляд справи за відсутності представника до суду не подавав.
Оскільки в судове засідання не прибули всі особи, що беруть участь у справі, суд, в порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши наявні в ній докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для прийняття рішення, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 2 Закону ВР України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.
Судом встановлено, що 19.08.2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві з заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, який вчинено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо рухомого майна: транспортного засобу, а саме автомобіля марки Peugeot 206, реєстраційний НОМЕР_1, рік випуску - 2007, колір - сірий, кузов НОМЕР_2, тип - легковий сєдан, що належить на праві власності ОСОБА_1.
Положеннями ч.1, 2 ст. 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
На виконання зазначених вище вимог, 16.08.2013 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику термін для добровільного виконання виконавчого напису.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 27.08.2013 року та зазначає, що у разі невиконання рішення в наданий для самостійного виконання строк, виконання рішення буде розпочате примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.
Як вбачається з матеріалів справи рухоме майно, а саме автомобіль марки Peugeot 206 належить позивачу на підставі права власності. Зазначене рухоме майно на підставі договору застави, посвідченого 21.05.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №2155, передане в заставу Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк», яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна». Право вимоги за зазначеним договором застави було придбано Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» за договором про уступлення права вимоги від 10.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстром №9590. Строк платежу за вищезазначеним договором застави настав 24.06.2013 року.
Посилання позивача на те, що неправомірність дій відповідача обумовлена тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням та всупереч вимогам закону, оскільки рухоме майно, а саме автомобіль, не належить йому, не може розцінюватися як порушення законодавства при здійсненні виконавчого провадження, оскільки виконавчий напис нотаріуса не був оспорений у встановленому законом порядку та не визнаний судом недійсним.
У відповідності із вимогами статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255-IV (далі - Закон №1255) обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно із статтею 32 Закону № 606 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Статтею 54 Закону № 606 передбачений порядок звернення стягнення на заставлене майно. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Отже, із аналізу зазначених вимог Закону № 606 вбачається, що існує вичерпний перелік підстав коли може бути звернуто стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що державним виконавцем було здійснено запит до Управління державної автомобільної інспекції ВРЕВ-3 щодо надання інформації про наявність зареєстрованих транспортних засобів, належних на праві власності ОСОБА_1. На даний запит була надана відповідь про те, що згідно автоматизованої інформаційно-пошукової бази ВРЕР-3 УДАІ в м. Києві станом на 17.09.2013 року, на ім'я ОСОБА_1, зареєстровано транспортні засоби, такі як: автомобіль марки Peugeot 206, 2007 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_2, а також автомобіль марки ВАЗ, 1982 року випуску, білого кольору, кузов НОМЕР_3.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо неналежності йому автомобіля марки Peugeot 206 є необґрунтованими та недоведеними.
Відповідно ст.1 Закону № 606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що дії відповідача по реєстрації обтяження на заставне майно є законними та правомірними.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В процесі розгляду справи сторонами інших доказів до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, сторонами не надавалося.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, суд наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Соколова