"18" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/48566/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна»
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012
у справі № 2а/13483/11/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Кроно-Україна») звернувся до суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем пп. 14.1.18, пп. 14.1.179, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 200, п. 201.1 п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2011 року на суму ПДВ 52902,50 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2011 року на 52902,50 грн. та завищено суму податкового кредиту за квітень 2011 року на суму ПДВ 29991,54 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 29991,54 грн. та завищено суми бюджетного відшкодування ПДВ у травні 2011 року на 54125,35 грн. з врахуванням акту від 15.07.2011 №828/08-01/31147999 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Кроно-Україна» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011 року.
В акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства зроблено на підставі того, що на думку податкового органу ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» неспроможні займатись фактично господарською діяльністю у зв'язку з відсутністю основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів. В акті перевірки зазначено про нікчемність угод з посиланням на п. 1, п. 2 ст. 215, ст. ст. 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд».
Відмовляючи в задоволені позову та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що належним чином оформлена документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, позивачем суду не надана. Зокрема, суду не надано належно оформлені товарно-транспортні накладні, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо. Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. Складання товарно-транспортних накладних з порушенням форми їх заповнення може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідних господарських операцій.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що незначні недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки містять усі необхідні відомості, які дають можливість встановити зміст господарської операції, вартісний вираз, учасників господарської тощо.
При цьому, наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи ті ніші документи, в силу Закону України 2Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N996-XIV від 16.07.1999 та Положення N168/704, є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам ст. 198 Податкового кодексу України.
Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2012.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров