"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/17087/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Блажівської Н.Є.,
Юрченко В.П.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт» (далі - Товариство) на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства до Бердичівської міської ради Житомирської області (далі - Міська рада),
про визнання рішення недійсним, -
У квітні 2012 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним рішення Міської ради № 350 від 1.03.2012 року (далі - Рішення № 350) щодо знесення кіоску Товариства, розташованого на вул. Котовського, 297 «а» в м. Бердичеві, Житомирської області.
На обґрунтування позову зазначило, що оскаржуване рішення прийняте на підставі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і дана стаття не передбачає права ради приймати рішення щодо демонтажу малих архітектурних форм, в тому числі кіосків, які перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, оскільки цим порушується право користування, володіння даним майном.
23 листопада 2012 року постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що тимчасова споруда підлягає демонтажу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, оскільки тимчасова споруда, відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України, не відноситься до нерухомого майна, може бути переміщена без її знецінення та зміни її призначення, що не порушує права її власника на її володіння, користування та розпорядження в межах чинного законодавства.
Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду і направлення адміністративної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 1.03.2012 року Міська рада прийняла рішення № 349 щодо затвердження Тимчасового порядку проведення демонтажу самовільно встановлених стаціонарних малих архітектурних форм, пересувних малих архітектурних форм та тимчасових споруд.
Зазначене рішення Міською радою прийнято з метою утримання в належному стані території міста Бердичева, здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, забезпечення на території міста чистоти та порядку.
1 березня 2012 року Міська рада прийняла Рішення № 350 щодо демонтажу тимчасових споруд, які знаходяться на вул. Котовського, 297 «а» в м. Бердичеві, Житомирської області.
Відповідно до п. 2.31 наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 року самовільне розміщення тимчасової споруди заборонено, згідно з п.2.35 - документація щодо встановлення тимчасових споруд дійсна до закінчення її терміну.
7 грудня 2006 року Міська рада прийняла рішення № 117 щодо зобов'язання Товариство звільнити зазначену земельну ділянку, на якій знаходиться кіоск і демонтувати його в місячний термін, у зв'язку з тим, що земельна ділянка зайнята самовільно.
Крім того, виконавчим комітетом Бердичівської міської ради протягом 2006-2007 років неодноразово направлялися листи Товариству щодо демонтажу кіоску у визначені строки. Також, направлялися листи міським комунальним підприємством «Інспекція з благоустрою та санітарії м. Бердичева» та попередження про демонтаж кіоску у визначенні строки.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що Товариством не були надані докази наявності договору оренди на земельну ділянку, на якому розташований зазначений кіоск та дозвіл на розміщення зазначеної тимчасової споруди на території міської громади.
Крім того, посилання Товариства на те, що воно орендує дану земельну ділянку на підставі рішення Міської ради № 445 від 25.07.2002 року щодо надання дозволу на укладення договору оренди земельної ділянки є безпідставними, оскільки за вказаним рішенням лише передбачалося укласти договір оренди на один рік, а факт укладання договору оренди нічим не підтверджено та спростовано дослідженими в ході розгляду справи доказами.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що тимчасова споруда у відповідності до положень ст. 181 Цивільного кодексу України не відноситься до нерухомого майна, може бути переміщена без її знецінення та зміни її призначення, що не порушує права її власника на її володіння, користування та розпорядження в межах чинного законодавства.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст., ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт» залишити без задоволення.
Постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Блажівська Н.Є.
Юрченко В.П.