"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/47749/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Блажівської Н.Є.,
Юрченко В.П.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фонду до Міського комунального виробничого підприємства «Дніпроводоканал» (далі - Підприємство),
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
У липні 2011 року Фонд звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з Підприємства адміністративно-господарських санкцій та пені, у розмірі 1 069 981,77 грн.
Зазначив, що Підприємство не працевлаштувало 38 інвалідів на робочі місця, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинно сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.
29 вересня 2011 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Підприємством протягом 2010 року подавалися до міських центрів зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Підприємство виконало всі обов'язки щодо працевлаштуванні інвалідів.
Фонд звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до звіту Підприємства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2010 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Підприємства становила 3709 працівників; кількість інвалідів, штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, утворених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становила 148 осіб, фактично в Товаристві працювало 110 інвалідів.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що Підприємство на протязі 2010 року подало до міських центрів зайнятості звіти за формою №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці на соціальної політики України №420 від 19.12.2005 року.
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно звіту Підприємства за формою 10-ПІ за 2010 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 3709 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначена Підприємством 148 осіб, фактично протягом року на підприємстві інвалідів працювало 110 осіб.
Підприємство не виконало норматив з працевлаштування 38 інвалідів.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що Підприємство постійно інформувало міські центри зайнятості про наявність вакантних робочих місць на яких можуть працювати інваліди.
Підприємство здійснило всі заходи, передбачені чинним на час виникнення спору законодавством, спрямовані на працевлаштування інвалідів у Підприємстві.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст., ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Блажівська Н.Є.
Юрченко В.П.