15 вересня 2014 року м. Київ К/9991/53590/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Пилипчук Н.Г.
Цвіркун Ю.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2012 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р.
у справі №2а/2570/735/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагро»
до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вагро» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 15.09.2011 р. №0004202320, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1 141,34 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість, задекларованого за травень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ДТ «Онікс», про що складено акт від 29.08.2011 р. №2159/23/31188752, яким встановлено порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України; п.п.198.1, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.6 ст.201, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 114 072,00 грн. за травень 2011 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2011 р. №0004202320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 114 073,00 грн., з яких 114 072,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «ТД «Онікс» за нікчемним правочином.
Податковий орган в акті перевірки вказав, що операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності.
Крім того, зазначив про відсутність під час перевірки позивача первинних документів, які б підтвердили факт поставки, перевезення товару.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям позивача з придбання товару у ТОВ «ТД «Онікс».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ТД «Онікс», за результатами виконання яких включив до складу податкового кредиту травня 2011 року суму податку на додану вартість, сплачену у ціні придбаної у контрагента макухи у розмірі 114 072,00 грн.
Виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, копіями банківських виписок про сплату придбаного товару.
У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «ТД «Онікс», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Крім того, слід зазначити, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 15.09.2011 р. №0004202320.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р. у справі №2а/2570/735/12 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Пилипчук Н.Г.
Цвіркун Ю.І.