Справа: № 755/13857/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Галаган В.І. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
25 вересня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачка звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про присвоєння їй статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; визнання її колишнім малолітнім в'язнем місця примусового утримання та встановлення їй статус жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Однак, листом від 20.03.2014 року про встановлення позивачці статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань було відмовлено, що стало підставою звернення позивачки з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки було встановлено, що позивачка народилась на окупованій нацистами території в місці примусового утримання, а отже відноситься до осіб колишніх малолітніх в'язнів примусового утримання.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є: колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу PCP на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом PCP, або на території окупованих ними інших держав.
До жертв нацистських переслідувань належать також особи, які у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни були насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року увійшли до складу колишнього Союзу PCP, а також особи, які після звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на територію України.
Жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, (ст. 5 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»)
Відповідно до п. 2 Порядку виготовлення та видачі посвідчень жертвам нацистських переслідувань, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1467, посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів: довідки, виданої органами служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав; довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург); довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста; довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій.
Відповідно до положення п. 2 ст. 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», держава забезпечує соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг: колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, - відповідно до статті 6-2 цього Закону.
Фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Гдиня, Республіки Польща, батько - ОСОБА_4 за національністю українець, мати - ОСОБА_5, за національністю єврейка, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Виконкомом Павлівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 04.12.2007 року, актовий запис № 19.
За даними Довідки Відділу реєстрації актів громадянського стану Залізничного району м. Києва № 73 від 26.11.1998 року, 17 березня 1962 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Залізничного району м. Києва зареєстровано одруження громадянина ОСОБА_6 та ОСОБА_2, актовий запис № 124.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.1997 року встановлено факт народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Гдиня, в Польщі на окупованій німцями території.
За даними Повної Виписки з Акту про народження, виданої Відділом Цивільного Стану в м. Гдині від 23.04.2001 року, Воєводством поморським Відділу Цивільного Стану в м. Гдині № 407/1943 посвідчено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, о 23 годині 45 хвилин, в м. Гдиня, Республіки Польща, батько дитини - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_10. Особою, якою заявлено про факт народження, вказано керівника табору для робітників примусового утримання в м. Гдиня Грабовек.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.04.2014 року встановлено факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2, про яку йдеться у Повній Виписці з Акту про народження Республіки Польща від 23.04.2001 року, є одна й та сама особа.
15.08.2002 року ОСОБА_2 видано посвідчення учасника бойових дій. За даними Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії НОМЕР_1 від 16.12.2013 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом другої групи, загальне захворювання, довічно.
Відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» наведено перелік пільг, що надаються колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.
Враховуючи наведені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, оскільки було встановлено, що позивачка народилась на окупованій нацистами території в місці примусового утримання, а отже відноситься до осіб колишніх малолітніх в'язнів примусового утримання.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації - залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.