Справа: № 826/5219/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
30 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування наказу та поновлення на роботі, -
У квітні 2013 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: змінити підстави звільнення з п. 2 ст. 36 КЗпП України на п. 5 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент звільнення); змінити дату наказу від 07.06.2011 року №209-о з 07.06.2011 року по 13.06.2011 року; визнати неправомірним та скасувати наказ від 07.06.2011 року №209-о; поновити на роботі начальника відділу податкового контролю фізичних осіб ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС; стягнути з Відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.06.2011 року до дня поновлення на роботі, який на день подання позову становить 90 130,54 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач правомірно звільнив Позивача у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було надано всебічну та повну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
У судовому засіданні повноважний представник Позивача та Позивача доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що 22.10.2010 року згідно наказу Відповідача №619-о Позивача на підставі заяви останнього, протоколи засідання конкурсної комісії від 21.10.2010 року №9, Положення про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого постановою КМ України від 22.09.2004 року №1234, призначено в порядку переводу на конкурсній основі на посаду начальника відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на період відпустки ОСОБА_3 для догляду за дитиною до дня фактичного виходу її з відпустки на роботу.
Наказом ДПІ у Шевченківському районі від 07.06.2011 року №209-о Позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - оскаржуваний наказ).
При цьому, як було вірно встановлено судом, підставою видання оскаржуваного наказу була заява ОСОБА_3 від 19.05.2011 року про вихід на роботу з відпустки по догляду за дитиною з 08.06.2011 року.
У зв'язку з поданням ОСОБА_3 вказаної заяви, Відповідачем 07.06.2011 року наказ №210-о про вихід з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3
На підставі встановлених вище обставин, проаналізувавши приписи ст. 36 КЗпП України, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки чинне трудове законодавство визначає безумовну підставу для припинення строкового договору - закінчення строку, на який його було укладено.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У даному випадку, визначаючи правову природу трудового договору, укладеного між Позивачем та ДПІ у Шевченківському районі, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що останній є строковим і закінчується днем фактичного виходу з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3. Зазначене твердження прямо випливає зі змісту наказу від 22.10.2010 року №619-о.
Тобто, фактичний вихід на роботу ОСОБА_3 08.06.2011 року на підставі наказу від 07.06.2011 року №210-о у розумінні положень п. 2 ст. 36 КЗпП України і є моментом закінчення строку дії укладеного між Позивачем та Відповідачем строкового трудового договору.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу.
При цьому, колегія суддів критично оцінює посилання Апелянта на неможливість його звільнення 07.06.2011 року у зв'язку з тим, що він у цей період був тимчасово непрацездатним, що прямо суперечить ст. 40 КЗпП України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Однак, Позивачем не враховано, що згідно ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом.
Отже, враховуючи, що статтею 40 КЗпП України регулюються відносини щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість позиції Апелянта щодо неможливості звільнення його у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки закінчення строку дії строкового трудового договору є самостійною підставою для його припинення, а не розірвання.
При цьому, судовою колегією критично оцінюються посилання Апелянта на допущені, на його думку, працівниками Відповідача неточності у трудовій книжці, що свідчать про неправомірність звільнення ОСОБА_2 з огляду на наступне.
Допитана у ході судового засідання 01.07.2014 року ОСОБА_4, яка працювала на момент звільнення Позивача начальником відділу кадрів ДПІ у Шевченківському районі, вказала на можливість допущення помилки при внесенні записів до трудової книжки. У той же час зазначила, що конкретний випадок звільнення ОСОБА_2 не пам'ятає.
Допитана у ході судового засідання 30.09.2014 року ОСОБА_5, яка працювала на момент звільнення Позивача у відділі кадрів ДПІ у Шевченківському районі, зазначила, що випадок звільнення ОСОБА_2 з посади не пам'ятає.
За таких обставин, судова колегія, здійснивши аналіз положень затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, приходить до висновку, що допущення описок у трудовій книжці Позивача та подальше їх виправлення у встановленому законодавством порядку не може свідчити про неправомірність оскаржуваного наказу №209-о.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу від 07.06.2011 року №209-о, а відтак і підстав для задоволення решти позовних вимог.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування наказу та поновлення на роботі - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.