ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 вересня 2014 року 09:53 № 826/9106/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грінплюс»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2014 року №0004902208 та №0004912208, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінплюс» (надалі - позивач або ТОВ «Грінплюс») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2014 року №0004902208 та №0004912208, прийнятих Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 22.07.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує останній, ТОВ «Грінплюс» правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит за результатами фінансово-господарської операції з контрагентом ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», яка стала об'єктом перевірки, що підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами.
У судове засідання 22.07.2014 року з'явилися представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях, в яких зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено контролюючим органом у межах та на підставі наданих йому повноважень у зв'язку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку ТОВ «Грінплюс».
Суд у судовому засіданні 22.07.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Грінплюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 38275254) за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, у зв'язку з чим складено акт від 26.05.2014 року №2409/26-58-22-08-11/32344133 (надалі - акт перевірки).
За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення ТОВ «Грінплюс» вимог податкового законодавства:
п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 за №168/704 та п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 63 596,00 грн., в тому числі по періодам: червень 2013 року на суму 20 548,00 грн.; липень 2013 року на суму 43 048,00 грн.;
пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 за №168/704 та ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 60 417,00 грн., в тому числі по періодам: 2013 рік в сумі 60 417,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними вище висновками, ТОВ «Грінплюс» направило відповідачу заперечення на акт перевірки, у відповідь на які контролюючим органом листом від 05.06.2014 року №10654/10/26-58-22-08-09 повідомлено про залишення висновків акту перевірки без змін, а заперечення позивача - без задоволення.
На підставі викладеного вище, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014 року:
№0004902208, яким ТОВ «Грінплюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 60 417,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 104,00 грн.;
№0004912208, яким ТОВ «Грінплюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 63 596,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 899,00 грн.
При цьому, доказів адміністративного оскарження даних податкових повідомлень-рішень на вимогу суду, викладену в ухвалі від 03.07.2014 року, позивачем суду не надано, а також не зазначено про причини неможливості їхнього подання, а, відтак, суд виходить з того, що останні не оскаржувалися в адміністративному (досудовому) порядку.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014 року №0004902208 та №0004912208 протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами виявлених порушень з боку ТОВ «Грінплюс» в звітних (податкових) періодах за 2013 рік.
Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.
Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).
Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).
В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).
При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).
Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі - Порядок №1379).
Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).
Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).
Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).
Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).
Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).
Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).
Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.
Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 38275254).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (Продавець) укладено договори купівлі-продажу №0106013 від 01.06.2013 року та №0107013 від 01.07.2013 року, зі змісту яких вбачається, що Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити товар в строк та на умовах, зазначених у даному договорі.
Поставка товарів проводиться у відповідності до заявок, які подаються Покупцем. Заявка обов'язково повинна містити дані щодо асортименту та кількості товару, а також адрес і місце доставки товару (п. 1.2 договорів).
Загальна вартість товару за Договором обумовлюється сумами, зазначеними у видаткових накладних документах на кожну партію товару. Накладна є невід'ємною частиною даного Договору (п. 2.1 договорів).
На підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарських операцій позивачем надано суду копії наступних документів:
- видаткових накладних (№7066 від 07.06.2013 року на суму 39 888,00 грн., №10075 від 10.06.2013 року на суму 42 162,00 грн., №1075 від 01.07.2013 року на суму 46 224,00 грн., №1076 від 01.07.2013 року на суму 30 083,62 грн., №2074 від 02.07.2013 року на суму 27 776,00 грн., №3073 від 03.07.2013 року на суму 48 336,00 грн., №4072 від 04.07.2013 року на суму 51 240,00 грн., №11074 від 11.07.2014 року на суму 54 628,02 грн.);
- податкових накладних (від 03.06.2013 року №3079 на суму 41 240,00 грн. з ПДВ, від 07.06.2013 року №7066 на суму 39 888,00 грн. з ПДВ, від 10.06.2013 року №10075 на суму 42 162,00 грн. з ПДВ, від 01.07.2013 року №1075 на суму 46 224,00 грн. з ПДВ, від 01.07.2013 року №1076 на суму 30 083,62 грн. з ПДВ, від 02.07.2013 року №2074 на суму 27 776,00 грн. з ПДВ, від 03.07.2013 року №3073 на суму 48 336,00 грн. з ПДВ, від 04.07.2013 року №4072 на суму 51 240,00 грн. з ПДВ, від 11.07.2013 року №11074 на суму 54 628,02 грн. з ПДВ);
- платіжних доручень (№248 від 11.06.2013 року на суму 41 240,00 грн., №261 від 19.06.2013 року на суму 39 888,00 грн., №262 від 19.06.2013 року на суму 42162 грн., №284 від 02.07.2013 року на суму 46 224,00 грн., №285 від 02.07.2013 року на суму 57 859,62 грн., №296 від 12.07.2013 року на суму 48 336,00 грн., №298 від 12.07.2013 року на суму 51 240,00 грн., №305 від 18.07.2013 року на суму 54 628,02 грн.).
Разом з тим, дослідивши вищезазначені документи, суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано висновків контролюючого органу про безтоварність (нереальність) перевіряємих фінансово-господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», - з огляду на наступне.
Як вбачається з вищезазначених видаткових накладних останні складені не на підставі наявних у матеріалах справи договорів купівлі-продажу №0106013 від 01.06.2013 року та №0107013 від 01.07.2013 року, а на підставі рахунків-фактур, реквізити яких вказані у даних видаткових накладних.
Разом з тим, на вимогу суду, викладену в ухвалі від 03.07.2014 року, позивачем не надано суду копій рахунків-фактур, на підставі яких здійснювалася поставка товарів за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» за перевіряємий період, а також не зазначено про причини неможливості їхнього подання.
Крім того, у матеріалах справи не міститься копій заявок, які у відповідності до умов договорів купівлі-продажу №0106013 від 01.06.2013 року та №0107013 від 01.07.2013 року подаються Покупцем та які обов'язково повинні містити дані щодо асортименту та кількості товару, а також адрес і місце доставки товару.
Також, зі змісту акту перевірки вбачається, що валові витрати та податковий кредит за результатами вказаних фінансово-господарських операцій сформовано ТОВ «Грінплюс», зокрема, на підставі видаткової накладної №3079 від 03.06.2013 року, що під час судового розгляду справи позивачем не заперечувалося. Проте, копії вказаної видаткової накладної у матеріалах справи не міститься, а позивачем, в свою чергу, не зазначено про причини неможливості її подання.
Щодо наявних у матеріалах справи платіжних доручень, як доказів оплати поставлених ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» товарів, слід зазначити, що у графі «призначення платежу» вказано рахунки-фактури, копії яких позивачем суду не надано, а також не вказано про причини неможливості їхнього подання. Натомість, номери рахунків-фактур, вказані у платіжних дорученнях та видаткових накладних, є відмінними одні від одного.
При цьому, позивачем не надано суду доказів подальшої реалізації товарів, придбаних за перевіряємий період у ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», у процесі господарської діяльності ТОВ «Грінплюс», а також не зазначено про причини неможливості їхнього подання, враховуючи факт витребування вказаних доказів ухвалою суду від 03.07.2014 року.
Отже, позивачем не доведено існування розумної економічної причини (ділової мети) при здійсненні досліджуваної фінансово-господарської операції з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».
З огляду на викладене вбачається, що вказані вище документи не спростовують висновків ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про нереальності (безтоварність) фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», на підставі чого відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Водночас, слід зазначити, що суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності (нереальності) даних фінансово-господарських операцій з підстав визнання вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року по справі №761/22932/13-к ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, з огляду на наступне.
Так, 26.09.2014 року через канцелярію суду у відповідь на судові запити від 03.07.2014 року та від 08.09.2014 року від Шевченківського районного суду м. Києва надійшла копія вироку від 24.09.2013 року по справі №761/22932/13-к, який набрав законної сили відповідно до відмітки на останній 30.10.2013 року, зі змісту якого вбачається, що, зокрема, у серпні 2012 року ОСОБА_1 вступив у попередню змову з невстановленими слідством особами та запропонував ОСОБА_2 зареєструвати на ім'я останнього, в органах державної влади суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ «ФІРМА «СЕРВІС-ТРАНС» (код ЄДРПОУ 38275254), створену для прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Домовившись про підписання у нотаріуса статутних та інших документів пов'язаних з реєстрацією підприємства, ОСОБА_1 пообіцяв виплатити ОСОБА_2 за вчинення цих дій грошову винагороду. Тим самим ОСОБА_1 порадами, наданням засобів та усуненням перешкод сприяв у незаконному створенні суб'єкту підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності. Не усвідомлюючи протиправний характер дій, запропонованих ОСОБА_1, та не усвідомлюючи, що підприємство реєструється з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, ОСОБА_2 погодився на таку пропозицію.
З огляду на викладене вище, вбачається, що вказаний вирок винесено стосовно гр. ОСОБА_1 При цьому, у відповідності до наявного у матеріалах справи спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 01.06.2013 року керівником ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» вказано ОСОБА_3, а, відтак, суд дійшов висновку, що вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року по справі №761/22932/13-к не є доказом вини посадових осіб позивача та/або його контрагентів.
Проте, враховуючи висновки суду щодо оспорюваних фінансово-господарських операцій, за результатами дослідження яких не встановлено реальності (товарності) здійснення останніх, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність донарахування ТОВ «Грінплюс» грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок