ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 вересня 2014 року 09:38 № 826/12772/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГенеральної прокуратури України
провизнання незаконними накази,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Семененко В.І.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 вересня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови
Позивач, в особі ОСОБА_1, звернувся з адміністративним позовом до Генерального прокурора України про визнання незаконним та нечинним п. 2.2 Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80; визнати незаконним і нечинним п. 2.1 Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 грудня 2011 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України».
В обґрунтування позовних вимог Позивача зазначає, що 18.06.2014 р. він звернувся до керівника відділу кадрів Прокуратури Тернопільської області із проханням повідомити про наявні вакансії, дату проведення конкурсу та бажанням прийняти участь у конкурсі. Проте, керівник відділу кадрів Прокуратури Тернопільської області повідомила, що у Позивача відсутнє направлення на роботу від Прокуратури Тернопільської області, а отже, і претендувати на роботу в органах прокуратури не може, можливо подати лише документи у резерв на підставі Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 грудня 2011 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» та Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80. Позивач зазначає, що ознайомившись зі змістом Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80 та Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 грудня 2011 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» вважає їх незаконними з огляду на положення ст. 38 Конституції України, ч. 1 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру».
В судовому засіданні Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав, а саме, Засідання комісії з відбору претендентів на заміщення вакантних посад прокуратури Тернопільської області відбулося 24.06.2014. Письмові звернення ОСОБА_1 про бажання взяти участь у відборі на публічну службу до прокуратури області та Генеральної прокуратури України не надходили. Прокуратурою Тернопільської області 24.06.2014 розглянуто інформаційний запит позивача та надано ґрунтовну інформацію щодо порядку проведення конкурсного відбору.
Таким чином, наказом № 2 гн та Положенням права громадян України, які мають вищу юридичну освіту, належні ділові та моральні якості, на працевлаштування в органи прокуратури не обмежено. Тому твердження позивача про те, що оскаржувані приписи нормативних актів дискримінують чи обмежують його та інших громадян конституційні права на працю, є надуманими та необґрунтованими.
В судовому засіданні представник Відповідача заперечував проти позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне, -
Позивач в позовній заяві зазначає, що після закінчення Інституту підготовки кадрів для органів юстиції НЮУ ім. Ярослава Мудрого, ОСОБА_1 18 червня 2014 року звернувся до керівника відділу кадрів Прокуратури Тернопільської області Штурми Н.В. із проханням повідомити йому про вакансії, дату проведення конкурсу на заміщення вакантних посад прокурорів та перелік документів, необхідних для участі у цьому конкурсі. Проте, такої інформації позивачу надано не було за відсутністю у нього направлення на роботу від прокуратури Тернопільської області.
В матеріалах справи міститься Протокол засідання комісії з відбору претендентів на заміщення вакантних посад прокурорів прокуратури у міськрайонних та прирівняних до них від 24.06.2014 р. проведених Прокуратурою області (надалі по тексту Протокол засідання на 24.06.2014 р.).
Зі змісту Протоколу засідання на 24.06.2014р. конкурс проведено 24.06.2014р. без участі Позивача і лише з повідомленням тих осіб, які мали таке направлення.
Позивач вважає, що приписи п. 2.1 наказу № 2 гн від 15.12.2011 р. та п. 2.2 Положення встановлюють обмеження громадян на доступ до публічної служби в органах прокуратури, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80, є дискримінаційними, оскільки вони суперечать ст. 38 Конституції України, ч. 1 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру».
До того ж спірні наказ та Положення офіційно не оприлюднено, у Міністерстві юстиції України не зареєстровано, що також вказує на їх незаконність.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
В частині позовних вимог щодо визнання незаконним та нечинним п. 2.2 Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80, Суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Основним законом у сфері діяльності та організації органів прокуратури є Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про прокуратуру", Генеральний прокурор України: 1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю; 2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України; 3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання; 4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим; 5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів; 6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим Законом; 7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції; 8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.
У відповідності до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про прокуратуру", Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.
Згідно з п. 3.1 - п. 3.6 Положення про порядок заміщення посад помічників прокурорів і слідчих у міських, районних та прирівняних до них прокуратурах, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 18 березня 2009 р. N 19, відбір проводиться у першу чергу серед випускників поточного року базових вищих юридичних навчальних закладів та юридичних факультетів, яких рекомендовано органами прокуратури на навчання. У разі відсутності таких претендентів на заміщення конкретної вакантної посади за вмотивованим рішенням комісії відбір може проводитися серед інших осіб, насамперед тих, які мають досвід роботи за спеціальністю у судових, правоохоронних та інших державних органах. Особи, які раніше працювали в органах прокуратури і мають класні чини або військові звання, приймаються на роботу на загальних підставах. Випускники базових вищих навчальних закладів, зазначені в абзаці першому пункту 3.1, мають право на участь у відборі на заміщення вакантних посад в органах прокуратури різних регіонів України. Відбір випускників Національної академії прокуратури України на посади помічників і слідчих прокуратур проводиться за підсумками стажування в органах прокуратури, передбаченого статтею 46 Закону України "Про прокуратуру", та успішного проходження державної атестації за результатами навчання в академії. У разі відмови випускника Національної академії прокуратури України від запропонованої Генеральною прокуратурою України посади чи негативного висновку за результатами стажування на нього поширюються загальні умови відбору, передбачені цим Положенням. Особи, які претендують на зайняття посад помічників прокурорів і слідчих, повинні відповідати таким загальним вимогам: бути громадянином України; мати повну вищу юридичну освіту освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" або "магістр"; вільно володіти державною мовою; за станом здоров'я бути придатним для виконання службових обов'язків; мати необхідні для роботи на заміщуваній посаді основоположні спеціальні знання, уміння та навички, ділові якості (старанність, почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, ініціативність, самоорганізованість, емоційну врівноваженість, культуру спілкування; здатність до відбору суттєвої інформації, обґрунтованість суджень, кмітливість тощо); за своїми моральним якостями відповідати високому званню прокурорського працівника. До участі у відборі не допускаються особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності, визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, а також ті, які не можуть бути згідно із законодавством прийняті на роботу в органи прокуратури та державну службу. Особи, які успішно пройшли відбір, але не рекомендовані для призначення у зв'язку з відсутністю вакантних посад, за рішенням комісії можуть претендувати на заміщення посад у майбутньому. Зазначене право втрачається у разі відмови від запропонованих посад у прокуратурах інших регіонів України.
Відповідно до п.2.2 Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80, відбір проводиться у першу чергу серед випускників базових вищих юридичних навчальних закладів та юридичних факультетів, яких рекомендовано органами прокуратури на навчання.
Згідно із частиною другою статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" N 5-рп/2004 від 4 березня 2004 року надано офіційне тлумачення статті 53 Основного Закону, а саме "безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статті 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення)".
Відповідно до положень абзац. 7-9 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про освіту" Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти: формує щороку пропозиції та доводить до підпорядкованих центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, навчальних закладів державне замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб; розробляє та затверджує умови прийому до навчальних закладів; формує і розміщує державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково-педагогічних кадрів у порядку, встановленому законодавством;
Положеннями ч. 3 ст. 53 Конституції України встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону України "Про освіту" вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між: навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про освіту", на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року N 77 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року N 342, та ст. 197 Кодексу законів про працю України було розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року N 992.
Пунктом 4 вищевказаного Порядку визначено, що керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду.
Відповідно до п. 8 Порядку випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що п. 2.2 Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80, а саме: відбір проводиться у першу чергу серед випускників базових вищих юридичних навчальних закладів та юридичних факультетів, яких рекомендовано органами прокуратури на навчання не суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до пояснень представника відповідача, Національний університет «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» відноситься до базового вищого навчального закладу.
Позивач є випускником Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого».
Тому, Суд погоджується з думкою відповідача, що п. 2.2 Положення не порушує права позивача, оскільки ОСОБА_1 є випускником Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого.
Крім того, відповідач зазначив, що норма п. 2.2 Положення носить рекомендаційний характер.
Суд звертає увагу Позивача, що він не позбавлений права подати заяву та документи на стажування в органах прокуратури, що не заборонено Положенням про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80.
Крім того, Суд зазначає, що згідно із п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції. Проте вони не підлягають державній реєстрації, оскільки відповідно до Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» прокуратура України не належить до кола органів, акти яких підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання незаконним та нечинним п. 2.2 Положення про порядок стажування в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 30 грудня 2009 року №80 не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання незаконним і нечинним п. 2.1 Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 грудня 2011 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України», Суд зазначає наступне.
Так, п. 2.1 Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 грудня 2011 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України», передбачено, що у міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратурах посади помічників укомплектовувати насамперед за рахунок випускників Національної академії прокуратури України та вищих навчальних закладів, з якими Генеральною прокуратурою України укладено відповідні угоди на підготовку фахівців. Призначення вперше на прокурорсько-слідчі посади осіб, які отримали вищу юридичну освіту поза межами державного замовлення і які не пройшли цільову підготовку за рекомендацією органів прокуратури, здійснювати лише за погодженням з Генеральною прокуратурою України. Серед осіб, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проводити відбір на конкурсних засадах для подальшого проходження стажування на умовах строкової трудової угоди до одного року. При укладенні трудових угод з особами, які раніше працювали в правоохоронних, державних органах та на інших підприємствах, в установах і організаціях, як правило, обумовлювати передбачене трудовим законодавством випробування, за винятком осіб, які призначаються в порядку переведення. Визначати щорічну і на перспективу потребу в кадрах. Пропозиції для формування замовлення навчальним закладам на наступний рік надсилати до Генеральної прокуратури України до 30 грудня кожного року. Забезпечувати якісний добір вступників до вищих навчальних закладів, з якими Генеральною прокуратурою України укладено відповідні угоди на підготовку фахівців. Рекомендації для вступу на навчання надавати насамперед особам, які успішно пройшли психологічне тестування, мають високий рівень освітньої підготовки, схильність до прокурорсько-слідчої діяльності і можуть за станом здоров'я займатися нею. Добір вступників для Національної академії прокуратури України здійснювати за рахунок випускників вищих навчальних закладів 3 - 4 рівня акредитації, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр" за спеціальністю "правознавство", насамперед з числа осіб, які навчаються за замовленням прокуратури.
Відповідач зазначає, що укладені відповідно до чинного законодавства у попередні роки договори між Генеральною прокуратурою України та базовими вузами мають 5-річний строк дії.
У зв'язку з тим, що строк навчання студентів для здобуття повної вищої освіти складає не менше 5 років, органи прокуратури ще упродовж кількох років матимуть певні зобов'язання щодо надання першого робочого місця молодим спеціалістам, які навчалися фактично за цільовим замовленням прокуратури.
Крім того, укладення договорів про підготовку фахівців для органів прокуратури України передбачено ст. 3 Закону України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів».
Суд звертає увагу Позивача, що Наказ Генерального прокурора України від 15 грудня 2011 року N 2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" втратив чинність, згідно Наказу Генеральної прокуратури України від 15.09.2014 р. №2гн, зміст Наказу Генеральної прокуратури України від 15.09.2014 р. №2гн міститься в Лізі Законів та на сайті Генеральної прокуратури України (http://www.gp.gov.ua/ua/file_downloader.html?_m=fslib&_t=fsfile&_c=download&file_id=151865).
Відповідно до приписів частини 1 статті 2442 рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
В постанові Верховного Суду України від 10.04.2012р. (номер справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21-1115во10) роз'яснено наступне:
Відповідно до статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
В постанові Верховного Суду України від 26.03.2013р. (номер справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21-438а12) також наголошено, що відповідно до частини першої статті 2, пунктів 6, 8 частини першої статті 3, частини першої статті 6 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси.
Отже, при розгляді адміністративного позову суди повинні встановити, які саме законні права та інтереси позивача порушують дії чи бездіяльність суб'єкту владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання незаконним і нечинним п. 2.1 Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 грудня 2011 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» не підлягають задоволенню, оскільки даний Наказ втратив чинність, згідно Наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15 вересня 2014 року, а тому відсутній предмет спору.
Разом з тим, Суд зазначає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки він має право оскаржити дії чи бездіяльність органів прокуратури щодо недопущення його до участі в конкурсі на проведення відбору претендентів для заміщення вакантних посад прокурорів прокуратур у міськрайонним та прирівняних до них прокуратурах.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Щодо строків звернення до суду, Суд зазначає, що вони позивачем не пропущені, оскільки про порушення своїх прав він дізнався 18.06.2014р.
Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін