Справа № 344/3771/14-ц
Провадження № 22-ц/779/1660/2014
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.
Суддя-доповідач Васильковський В.М.
11 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.
секретаря Мельник О.В.,
з участю позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 червня 2014 року, -
у березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що згідно укладеного 18.12.2013 року договору позики ОСОБА_3 кошти не повернув, поручитель ОСОБА_4 гарантував повернення боргу, тому просив стягнути солідарно з відповідачів 294000 грн., що еквівалентно 25000 доларів США, боргу за договором позики та судові витрати.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 червня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 294000 грн. заборгованості за договором позики та судові витрати в розмірі 2355 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 1299 грн. В решті вимог позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, тощо, перелік правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання не є вичерпним. Суд не врахував, що письмові розписки відповідачів є двома різними правочинами, підписані різними особами. Один документ власноручно написаний та підписаний боржником ОСОБА_5 і є тільки додатковим підтвердженням його боргу та продовження кінцевого терміну повернення коштів до 01.02.2014 року. Інший документ, написаний та підписаний ОСОБА_4, стосується гарантування виконання зобов'язань боржника ОСОБА_3 і за правовою суттю є договором поруки без зазначення терміну його дії. Дата 01.02.2014 року відноситься тільки до розписки і є кінцевим терміном повернення коштів, тобто терміном дії договору позики, а не терміном дії договору гарантування зобов'язань поручителем. Не враховано судом і те, що факт укладення договору поруки в формі розписки ОСОБА_4 підтверджено сторонами, а тому доказуванню не підлягає. Він скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до поручителя шляхом пред'явлення 19.03.2014 року позову до суду, тобто в межах шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов'язання 01.02.2014 року. Тому просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_4 скасувати, ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь борг за договором позики в сумі 294000 грн. та судові витрати.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явились, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.12.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 22200 доларів США, на підтвердження укладення якого ОСОБА_3 надано розписку. В цій же розписці вказано, що додатково ОСОБА_3 отримано 2200 доларів США та 2400 доларів США, які 23.12.2013 року повернуто. Також у цій же розписці вказано, що 26.12.2013 року ОСОБА_3 отримано 4000 доларів США, а 28.12.2013 року - 1000 доларів США. З отриманої позики ОСОБА_3 23.12.2013 року повернуто 2400 доларів США, а 26.12.2013 року повернуто 2000 доларів США пені та 2200 доларів США по позиці і 500 доларів США пені. Також на виконання зобов'язань ним 13.01.2014 року надані письмові гарантійні зобов'язання щодо повернення до 01.02.2014 року 20000 доларів США боргу.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що розписка є одночасно документом, який підтверджує факт укладення договору позики та передачу грошей позикодавцем позичальнику, тому оскільки у вказаний термін ОСОБА_3 борг не повернув, суд з урахуванням збільшених позовних вимог стягнув із нього на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 240 000 грн., що еквіваленті становить 25000 доларів США.
Такий висновок суду відповідає нормам матеріального права, зокрема ст. ст. 1046, 1049 ЦК України.
Факт одержання ОСОБА_3 грошових коштів підтверджується його письмовою розпискою від 18.12.2013 року та гарантійним зобов'язанням від 13.01.2014 року, оригінали яких досліджені судом.
Оскільки у зазначений термін кошти не були повернуті, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення боргу з ОСОБА_3
Визначена судом сума боргу в розмірі 240 000 грн. апелянтом не оспорюється.
Відмовляючи в солідарному стягненні зазначеної суми боргу з обох відповідачів, суд першої інстанції дав правильну оцінку розписці ОСОБА_4, який гарантував виконання зобов'язань сина ОСОБА_3, так як подані позивачем гарантійні зобов'язання не відповідають вимогам ЦК України.
Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно того, що за своєю правовою суттю договір поруки повинен відповідає вимогам статей 553, 554 ЦК України і не є гарантією в розумінні статті 560 ЦК, оскільки гарантом може бути тільки банк, інша фінансова установа або страхова організація, а не фізична особа.
Згідно із ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Виходячи з наведеного визначення, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки.
На відміну від норми ч. 2 ст. 1047 ЦК України про те, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, значення поруки не можуть мати листи, інші документи, в яких викладені гарантійні зобов'язання фізичної особи.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку зазначені гарантійні зобов'язання слід вважати договором поруки, не ґрунтується на вимогах закону, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Девляшевський В.А.
Малєєв А.Ю.