Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_9,
суддів:ОСОБА_10, ОСОБА_11,
при секретаріза участю прокурора ОСОБА_12, ОСОБА_13
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 серпня 2014 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12013220440000253, за касаційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області
від 05 грудня 2013 року щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Харкова, проживаючого по АДРЕСА_1, такого, що на підставі ст. 89 КК України не мав судимості,
визнаного винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від
30 серпня 2013 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня
2013 року вирок міського суду змінено: дії ОСОБА_7 перекваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 цього ж Кодексу та постановлено вважати його засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
У решті вирок міського суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 01 лютого 2013 року приблизно о 01.00 год. у стані алкогольного сп'яніння в будинку АДРЕСА_1, в ході конфлікту зі співмешканкою ОСОБА_8 з метою убивства двічі вдарив її ножем у грудну клітину.
Незважаючи на те, що ОСОБА_7 вважав, що він виконав усі необхідні дії для доведення злочинного наміру до кінця, смерть
ОСОБА_8 не настала з причин, що не залежали від його волі, оскільки ніж, яким було нанесено удари, зламався і його клинок залишився в руці потерпілої.
У касаційних скаргах:
- прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок м'якості та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції;
- захисник просить змінити оскаржувану ухвалу та, застосувавши положення ст. 69 КК України, пом'якшити міру призначеного
ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі до строку тривалістю
2 роки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, який вважав оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а скарги такими, що не підлягають задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні скарг слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Доводи прокурора про те, що дії засудженого ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, а не за ч. 1
ст. 121 цього ж Кодексу, як це зробив апеляційний суд, є безпідставними.
Виходячи з положень кримінального закону при відмежуванні замаху на умисне вбивство (ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України) від умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння (ч. 1 ст. 121 КК України), необхідно враховувати спрямованість умислу і ставлення винної особи до наслідків свого діяння. Крім того, необхідно брати до уваги, що замах на умисне вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, але такі наслідки не настали з незалежних від неї причин.
При цьому питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілою, що передували події. Визначальним у цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Як було встановлено під час досудового та судового слідства, в ході конфлікту ОСОБА_7 два рази вдарив ножем у грудну клітину
ОСОБА_8 з метою захисту від другого удару потерпіла виставила руку, унаслідок чого ніж пройшов крізь неї, а лезо ножа, зламавшись, залишилось у її руці. Одразу після цього ОСОБА_7 припинив свої протиправні дії та викликав швидку допомогу й міліцію.
Разом із тим необхідно звернути увагу, що у кімнаті засуджений та потерпіла знаходились самі, після другого удару ножем ОСОБА_7 припинив нанесення потерпілій тілесних ушкоджень та почав вживати дії для усунення шкідливих наслідків від вчиненого ним злочину. Засуджений бачив, що потерпіла залишилась живою, і за наявності можливості довести умисел на вбивство до кінця навпаки почав вживати заходів для усунення шкідливих наслідків свого діяння.
Локалізація тілесних ушкоджень та знаряддя їх нанесення у сукупності з характером та послідовністю дій, вчинених засудженим щодо потерпілої, у тому числі і після нанесення їй ударів ножем, вказують на те, що ОСОБА_7, вчиняючи протиправні дії щодо ОСОБА_8 діяв із непрямим умислом, у зв'язку з чим кваліфікувати його дії як замах на умисне вбивство неможливо, тому що такий може бути вчинений лише з прямим умислом.
Оскільки у результаті протиправних дій ОСОБА_7 смерть потерпілої не настала, а їй було завдано тяжких тілесних ушкоджень, то висновок апеляційного суду про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України є правильним.
Твердження захисника про те, що дії засудженого було спрямовано на те, щоб зупинити протиправні дії потерпілої ОСОБА_8, оскільки вона перша вдарила ногою ОСОБА_7, є необґрунтованими, адже після нанесення потерпілою засудженому удару, вона ніяких активних дій не вчиняла, а прилягла на диван, що свідчить про відсутність будь-якої небезпеки для засудженого з боку потерпілої перед вчиненням ним протиправних дій.
Що стосується прохання захисника про пом'якшення призначеного засудженому покарання, то воно є безпідставним.
Так, мотивуючи своє рішення щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України, апеляційний суд послався на дані, які були враховані судом першої інстанції.
Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_7 на підставі ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває. Також суд взяв до уваги обставину, що обтяжує покарання засудженого - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, та відсутність обставин, які б його пом'якшували.
З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, колегія суддів дійшла висновку, що рішення призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції статті, за якою його було засуджено, є мотивованим та відповідає вимогам ст. 65 цього Кодексу, оскільки таке покарання ефективно сприятиме виправленню та перевихованню засудженого.
Доводи захисника про наявність на утриманні засудженого неповнолітньої дитини та матері пенсійного віку не підтверджуються матеріалами провадження. Крім того, сам захисник не подав ніяких документів на підтвердження цих доводів, у зв'язку з чим наведені захисником обставини не можуть бути враховані судом.
Що стосується думки потерпілої про покарання, яке необхідно призначити засудженому, то для суду вона має рекомендаційний, а не обов'язковий для застосування характер.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України чи підстав вважати призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років несправедливим унаслідок суворості колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,
у справі не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
ухвалу Апеляційного суду Харківської області від
05 грудня 2013 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ОСОБА_9 _______________ОСОБА_10 _________________ОСОБА_11