04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/53921/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2011 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р.
у справі № 2а-10184/11/2670
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі-відповідач) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р., адміністративний позов задоволено: визнано дії відповідача неправомірними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011 р. №0028871701. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Письмових заперечень на касаційну скаргу від позивача до Вищого адміністративного суду України не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Як свідчать матеріали справи, позивач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа (свідоцтво серія НОМЕР_4), видане Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією 03.11.2004 р. № 2 066 001 0001 001094. З 01.01.2011 р. позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (Свідоцтво про сплату єдиного податку від 01.01.2011 р. № НОМЕР_3). Видом діяльності позивача, згідно з даними Свідоцтва, є, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна. Місцем здійснення діяльності є АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
Судами встановлено, 15.04.2011 р. позивачу було вручено спірне податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011 р. № 0028871701, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: «плата за землю, що вноситься фізичними особами, 5013050300» у розмірі 10 570,52 грн. 52 коп. з граничним строком сплати - 60 днів з дати його вручення.
Визначаючись із висновком про необхідність задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності та перебуває на спрощеній системі оподаткування, земельні ділянки, за які контролюючим органом позивачу було нараховано суму податку за землю останній використовує для здійснення власної господарської діяльності, а тому, виходячи зі змісту ст. 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та підрозділу 8 Перехідних положень Податкового кодексу України, не є платником податку на землю.
Колегія суддів погоджується з таким доводами судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Так, розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначено Законом України «Про плату за землю».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Водночас, ч.1 ст. 6 Указу «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів підприємницької діяльності» від 03.07.1998 р. №727/98 встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.
Відповідно до пункту 6 Постанови КМУ від 16.03.2000 р. №507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727/98» суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Системний аналіз наведених нормативних положень у їх сукупності дає підстави для висновку, що законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю: перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку та те, що земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, мають використовуватися для провадження підприємницької діяльності.
За наведених обставин, а також зважаючи на той факт, що спірні земельні ділянки позивача під об'єктами нерухомості, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та передані в оренду (договори оренди нежитлового приміщення № 12 від 26.06.2008 р. та № 06-12/10 від 06.12.2010 р.), використовується у його підприємницькій діяльності, судові інстанцій правомірно визначились із тим, що висновок відповідача про порушення вимог Закону України «Про плату за землю» в частині несплати земельного податку за 2011 рік є таким, що не ґрунтується на нормах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011 р. №0028871701.
Разом із тим, судова колегія не може погодитись із обґрунтованістю позовних вимог у частині визнання неправомірними дій відповідача, які полягали у нарахуванні позивачу податкового зобов'язання.
Так, за змістом ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ
Отже, наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача.
Відтак, у разі незгоди з рішенням суб'єкта владних повноважень, яким платнику податку визначені податкові зобов'язання належним способом захисту є вимога про скасування такого рішення, тоді як дії податкового органу з нарахування податкових зобов'язань не можна вважати такими, що самі по собі породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
Тому, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог у цій частині підлягають скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р. у справі № 2а-10184/11/2670 скасувати у частині задоволення позовних про визнання дій відповідача неправомірними, та прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
У решті Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р. у справі № 2а-10184/11/2670 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.