04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/51809/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 р.
у справі № 2а-0770/1750/11
за позовом Дочірнього підприємство «Закарпатський облавтодор «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Дочірнє підприємство «Закарпатський облавтодор «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 23.05.2011 р. №0001442341, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, про що складено акт від 12.05.2011 р. №990/23-1/10/31179046, яким встановлено порушення позивачем вимог:
п.3 ст.5, п.1 ст.7 Господарського кодексу України, ст.92, ст.203. ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.234, ст.626, ст.655, ст.658, ст.662, ст.664 Цивільного кодексу України, внаслідок чого податковим органом зроблено висновок про нікчемність договору купівлі-продажу товарів від 14.10.2008 р. №14/10-08, укладеного позивачем з ТОВ «Славтрансгруп»;
п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого зменшено податковий кредит позивача за грудень 2010 року на 127 267,58 грн. та збільшено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 року на вказану суму.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2011 р. №0001442341, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 159 084,48 грн., з яких 127 267,58 грн. за основним платежем та 31 816,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За висновками акту перевірки, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Славтрансгруп» на суму 127 268,00 грн., оскільки останній мав господарські взаємовідносини з ПП «Дніпротехенергобуд» та ПП «ОПТМЕТПРОМТОРГ», які здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
Відповідачем зазначено, що усі операції купівлі-продажу за участю ПП «Дніпротехенергобуд» та ПП «ОПТМЕТПРОМТОРГ» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту спірну суму податку на додану вартість, яка підтверджена відповідними податковими накладними, виписаними ТОВ «Славтрансгруп», у зв'язку з виконанням останнім поставки товару.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Славтрансгруп» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 14.10.2008 р. №14/10-08, згідно умов якого продавець передав, а покупець прийняв та платив товар - нафтопродукти, цемент, металопрокат, автошини та інше. Договором визначено умови поставки товару, оплати товару та термін його дії.
За результатом виконання вказаного договору, ТОВ «Славтрансгруп» видало податкові накладні від 07.12.2010 р. №403, від 22.12.2010 р. №408, від 28.12.2010 р. №409, від 28.12.2010 р. №410, сума податку на додану вартість по яким у розмірі 127 267,57 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту грудня 2010 року.
Фактичне виконання вказаних господарських зобов'язань також підтверджується наявними у матеріалах справи договором купівлі-продажу, видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, виробничо-технічною документацією та ін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність у сфері будівництва доріг і автострад, а отже отримані ним від ТОВ «Славтрансгруп» за договором товари використані у межах власної господарської діяльності.
У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Славтрансгруп».
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 23.05.2011 р. №0001442341 та наявність підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 р. у справі № 2а-0770/1750/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.