04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/1910/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2011 р.
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 р.
у справі №2а-635/11/2670
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
та Державного підприємства «Інформаційний центр»
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Соверен» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та Державного підприємства «Інформаційний центр» (далі - відповідачі) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 р., позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача щодо обтяження активів позивача податковою заставою згідно акта опису від 04.11.2010 р. №1878/24-113 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу у період з 30.07.2010 р. по 17.09.2010 р. проведена планова виїзна перевірка, про що складено акт від 24.09.2010 р. №821/1-22-01/25264645, яким встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.6.1, 7.6.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 р. №0000482201/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 670,00 грн., з яких 1 780,00 грн. за основним платежем та 890,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
19.10.2010 р. позивач звернувся до суду з позовною заявою про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення, про що листом від 19.10.2010 р. №258 повідомив податкову інспекцію. Згідно вхідного штампу та підпису відповідальної особи зазначений лист був отриманий податковим органом 21.10.2010 р.
У той же час, відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 10.11.2010 р. № 29188356 активи позивача, згідно акту опису від 04.11.2010 р. №1878/24-113, були передані у податкову заставу, що, на думку позивача, порушує його законні права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що сума податкового зобов'язання з податку на прибуток, визначена у вказаному податковому повідомленні - рішення, на момент обтяження активів позивача податковою заставою згідно акта опису від 04.11.2010 р. №1878/24-113 не була узгодженою, про що було відомо податковому органу, а отже у позивача був відсутній податковий борг.
Скаржник в обґрунтування касаційної скарги вказує на те, що право податкового органу на податкову заставу активів платника виникло у зв'язку з несплатою позивачем у встановлений строк суми податкового зобов'язання, яке визначено податковим повідомленням-рішенням від 13.10.2010 р. №0000482201.
Попередні судові інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами відповідача з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено поняття податкової застави, як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону.
Відповідно до п.8.1 ст.8 вказаного Закону, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з законом та не потребує письмового оформлення.
Згідно з п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.
Абзацом 3 п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що у разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах «а» - «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.
Згідно п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону, з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню. Платник податків зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень.
Податковим боргом (недоїмкою), у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визнається податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п.1.3 ст.1, п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону).
Отже, право податкової застави у податкового органу виникає, зокрема, у разі несплати податкового зобов'язання, визначеного податковим органом платнику податків у податковому повідомленні-рішенні, протягом десяти днів з дня його отримання.
При цьому, при оскарженні платником податку рішення про донарахування сум податкового зобов'язання у межах строків, визначених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зазначена сума податкового зобов'язання вважається неузгодженою, а тому податковий борг у платника податку не виникає.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що сума податкового зобов'язання з податку на прибуток, визначена податковим органом у податковому повідомленні-рішенні №0000482201/0, на момент обтяження активів позивача податковою заставою згідно акту опису активів від 04.11.2010 р. №1878/24-113 не була узгодженою, а отже у позивача був відсутній податковий борг.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.12.2010 р. у справі №2а-16326/10/2670, яка набрала законної сили, задоволено позовні вимоги позивача, скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 р. №0000482201/0.
Згідно п.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до п.п. «є» п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», активи платника податків звільняються з податкової застави з дня отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.
Крім того, слід зазначити, що податковий орган, обтяжуючи активи позивача у відповідності до приписів п.п.8.8.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та визначаючи розмір податкової застави не менше двократного розміру суми податкового боргу платника, згідно акту опису від 04.11.2010 р. №1878/24-113, не врахував загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості розміру податкової застави.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005 положення п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу визнано неконституційними, а отже такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому, Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.
Поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
З огляду на викладене, положення п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 вказаного Закону, який передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (ст.ст. 8, 42 Конституції України), тобто є неконституційним.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, податковий орган повинен був урахувати зазначене рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про застосування податкової застави щодо активів позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 р. у справі №2а-635/11/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.