04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/18290/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2008 року
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 року
у справі №8/130
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателліт еконоснова»
та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «СПЕЦТЕХСТРОЙ
про визнання нікчемним договору та стягнення грошових коштів в дохід бюджету,
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі-позивач) звернулась з адміністративним позовом, уточненим в ході розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателліт еконоснова»(далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «СПЕЦТЕХСТРОЙ» (далі-відповідач 2), у якому просила визнати нікчемним договір та стягнути грошові кошти в дохід бюджету.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2008 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 р. рішення суду першої інстанції скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення нікчемності правочинів із закриттям провадження у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідачів на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.05.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «СПЕЦТЕХСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сателліт еконоснова» (Виконавець) було укладено договір про виконання будівельно-монтажних робіт №1505.
На виконання умов зазначеного договору останнім були виконані роботи, а замовником, в свою чергу, сплачено їх вартість у сумі 222 605,00 грн. Виконання даної господарської операції підтверджується актом приймання виконаних робіт від 31.05.2006 р., реєстром податкових та видаткових накладних.
У той же час, відображення даної операції у податковому обліку підприємств, на думку позивача, є неправомірним з тих підстав, що дана угода була укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства. Такі твердження позивач обґрунтовує наявністю вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 06.07.2007 р. у кримінальній справі №1-364/07, яким визнано засновка Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателліт еконоснова» винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 та ч. 1 ст. 358 КК України, а саме - здійснення фіктивного підприємництва.
Так, податковий орган посилаючись на зазначений вирок зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сателліт еконоснова» було зареєстроване виключно з мотивів здійснення незаконних операцій та з метою приховування доходів від оподаткування.
Зважаючи на викладене, позивач дійшов висновку, що укладений відповідачами договір спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.
У зв'язку з зазначеним, на думку податкового органу, спірна угода повинна бути визнана нікчемною на підставі ст. 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.
Суд попередньої інстанції погодився із висновком суду першої інстанцій, який вказав про відсутність підстав вважати укладену відповідачами угоду нікчемною, оскільки мета її укладення не суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, визначив, що позовна вимога про встановлення факту нікчемності правочину не може бути вирішена при розгляді даної категорії справ, закривши провадження в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із доводами суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження щодо частини позовних вимог про встановлення нікчемності спірного правочину.
Так, відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.
Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Даний факт, а саме встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, презумується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.
З огляду на що, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно необхідності скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення нікчемності правочину із закриттям провадження у справі.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в дохід держави грошових коштів, отриманих за оскаржуваною угодою, на підставі ст. 208 ГК України.
Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а невчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.
В оскаржуваних судових рішеннях, суди попередніх інстанцій дійшли висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст.208 ГК України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що оскільки санкції, передбачені ст.208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст.250 ГК України, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Між тим, господарське зобов'язання, визнання недійсним якого вимагав контролюючий орган було укладене у травні 2006 р., у той час як позовні вимоги заявлено лише у лютому 2008 р., тобто зі спливом законодавчо встановлених строків.
На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.
Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 року у справі №8/130 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.