04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/61835/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2012 р.
у справі №2а-1659/12/1370 (134970/12)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр груп»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр груп» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2012 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 р. №0000612300/4320.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.09.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.09.2011 р., про що складено акт від 07.02.2012 р. №6/22-40/23273893, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено значення суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду з 01.04.2010 р. по 30.09.2011 р. на 237 872,00 грн., у т.ч. за червень 2010 року на 169 990,00 грн. та за серпень 2010 року на 67 882,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 р. №0000612300, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 297 340,00 грн., з яких 237 872,00 грн. за основним платежем та 59 468,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Визначаючи позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган виходив з того, що позивачем у червні, серпні 2010 року безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 237 872,00 грн., на підставі податкових накладних виданих ТОВ «Міро-Трейд», оскільки останнім не задекларовано податкові зобов'язання по господарським відносинам із позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Міро-Трейд», за результатом виконання яких сформував податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних.
Фактичне виконання укладеного позивачем з ТОВ «Міро-Трейд» договору підтверджено податковими накладними, накладними на відвантаження, актами отримання товару, актами взаєморозрахунків, звітами по матеріалах, які знаходяться на складі та ін.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу та надаючи оцінку фактичним обставинам щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Міро-Трейд», помилково застосував до спірних правовідносин приписи Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 р., тоді як право позивача на податковий кредит виникло у період червня, серпня 2010 року, а отже застосуванню підлягають норми Закону України «Про податок на додану вартість».
Утім зазначені обставини не призвели до неправильного вирішення спору по суті з огляду на таке.
Так, приписами п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судом апеляційної інстанції встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідних періодів, на підстав належним чином виписаних податкових накладних контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Міро-Трейд».
Крім того, податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції при визнанні протиправним прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 20.02.2012 р. №0000612300/4320.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2012 р. у справі №2а-1659/12/1370 (134970/12) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.