Справа: № 826/6258/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
28 серпня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Коротких А.Ю., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ректора Київського національного торговельно-економічного університету Мазаракі Анатолія Антоновича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до Ректора Київського національного торговельно-економічного університету Мазаракі Анатолія Антоновича про визнання протиправними дій щодо відмови у задоволенні запиту на інформацію, -
Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Ректора Київського національного торговельно-економічного університету Мазаракі Анатолія Антоновича про визнання протиправними дій щодо відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач на адресу відповідача направив запит на інформацію вих. № 859/4-13 від 25 листопада 2013 року щодо надання публічної інформації про ВНЗ, яка становить суспільний інтерес, а саме: просив надати належним чином засвідчені копії наступних документів: - Статуту ВНЗ; - Свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; - Довідки про включення ВНЗ до Державного реєстру ВНЗ України з додатками; - Ліцензії ВНЗ та додатків до неї; - Витягу ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців; - Правил прийому до ВНЗ у 2014 році; - Положення про приймальну комісію ВНЗ; - Наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ.
Листом № 3160/28 від 03 грудня 2013 року відповідач відмовив у задоволенні запиту, оскільки позивачем не оплачено фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у задоволенні запиту на інформацію та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 11 від 30 вересня 2013 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», за цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
За змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Відповідно до ст. 12 вказаного Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Тобто, позивач належить до суб'єктів, які мають право запитувати інформацію в порядку, встановленому вказаним Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Отже, положення Закону не містять застережень щодо форми власності розпорядника інформації за умови наявності у нього делегованих за договором або законом повноважень суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про вищу освіту», вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.
Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України «Про вищу освіту», власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може делегувати свої повноваження керівникові або вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.
При цьому ч. 1 ст. 32 вказаного Закону передбачено, що безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідач, будучи ректором вищого навчального закладу, в силу положень наведених законодавчих норм, є розпорядником інформації.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 20 вказаного Закону, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 11 від 30 вересня 2013 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», повідомлення запитувача інформації про можливість ознайомитися із запитуваною інформацією на сайті розпорядника публічної інформації суперечить частині другій статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається протиправною відмовою в наданні інформації, оскільки офіційний сайт є загальнодоступним джерелом.
Крім того, вказано, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» встановлює, що доступ до інформації забезпечується двома шляхами: шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації і надання інформації за запитами на інформацію. Тому виконання розпорядником обов'язку щодо оприлюднення публічної інформації не звільняє від обов'язку надати публічну інформацію на запит на інформацію.
За змістом ст. 15 наведеного Закону, розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати: 1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо); 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення; 4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності; 5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник; 6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації; 7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань; 8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи; 9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку; 10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію; 11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти; прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом; розклад роботи та графік прийому громадян; вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад; перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення; перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності; порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності; систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень; 12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.
Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 вказаного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що у листі відповідача № 3160/28 від 03 грудня 2013 року підставою для відмови позивачу в задоволенні його запиту на інформацію зазначено п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
Як зазначено в листі відповідача № 3160/28 від 03 грудня 2013 року та наголошується ним в апеляційній скарзі, розмір фактичних витрат визначений Наказом Ректора Київського національного торговельно-економічного університету № 4282 від 30 грудня 2011 року, згідно з яким розмір плати за копіювання або друк копій документів формату А4 та меншого розміру (в тому числі двосторонній друк) становить 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за виготовлення однієї сторінки.
Проте, колегія суддів зазначає, що відповідачем в порушення вимог ч. 3 ст. 21 вказаного Закону не визначено конкретного розміру фактичних витрат на копіювання та друк документів, що запитувалися позивачем, залежно від кількості сторінок запитуваної інформації, та не надано розрахунок із зазначенням реквізитів для сплати таких витрат, а відтак у позивача не виникло обов'язку відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк запитуваної інформації.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач в надісланому запиті зазначив, що зобов'язується виконати всі зобов'язання, покладені на запитувача інформації, Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці другому частини другої статті 12 цього Закону.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
З огляду на викладене у відносинах, пов'язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Таким чином, запитувана позивачем інформація не може вважатися інформацією з обмеженим доступом, з урахуванням відсутності вимог для обмеження доступу до такої інформації, передбачених наведеними законодавчими нормами.
Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію позивача вих. № 859/4-13 від 25 листопада 2013 року, діяв з порушенням наведених норм Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до Ректора Київського національного торговельно-економічного університету Мазаракі Анатолія Антоновича про визнання протиправними дій щодо відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Ректора Київського національного торговельно-економічного університету Мазаракі Анатолія Антоновича залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2014 року - без змін.
Повний текст ухвали виготовлений 01 вересня 2014 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді А.Ю. Коротких
Н.М. Літвіна
.
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.