Ухвала
20 серпня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Кафідової О.В., Писаної Т.О.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального закладу «Чернігівська обласна станція переливання крові» Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою комунального закладу «Чернігівська обласна станція переливання крові» Чернігівської обласної ради на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 травня 2014 року,
ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування позову якого посилався на те, що з 01 квітня 2013 року по 02 лютого 2014 року працював на посаді лікаря-трансфузіолога у комунальному закладі «Чернігівська обласна станція переливання крові» Чернігівської обласної ради (далі - КЗ «Чернігівська обласна станція переливання крові»). Наказом № 16 від 03 лютого 2014 року він був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що його звільнення відбулося незаконно, всупереч вимогам ст. 252 КЗпП України без згоди профспілкового органу. Вказує, що прогулів не вчиняв, оскільки в період з 02 січня 2014 року по 04 січня 2014 року виходив на роботу, однак йому не було надано робочого місця, а тому виконував свої обов'язки на території підприємства. Доказом його перебування на роботі є записи в документах щодо наявності компонентів та препаратів крові в експедиції ОСПК за період з 31 грудня 2013 року по 05 січня 2014 року. Незаконне звільнення, як вважає позивач, завдало йому моральних страждань та душевних переживань, а тому розмір моральної шкоди оцінює в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 20 травня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді лікаря-трансфузіолога експедиції КЗ «Чернігівська обласна станція переливання крові» з 04 лютого 2014 року. Стягнуто з комунального закладу «Чернігівська обласна станція переливання крові» Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 лютого 2014 року по 20 травня 2014 року включно у розмірі 12 677 грн. 41 коп. та 1000 грн. в рахунок моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі відповідач просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення місцевого суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що позивач був звільнений за прогул у зв'язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин, а посилання позивача на те, що роботодавець не забезпечив його належними умовами праці, що змусило його працювати поза межами роботи (в гаражі, дома), суд першої інстанції вважав необґрунтованими та такими, що суперечать встановленими судом фактами на підставі доказів поданими сторонами. Крім цього, суд першої інстанції визнав висновок президії обласного комітету Чернігівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України про відмову в наданні згоди на звільнення з роботи позивача необґрунтованим та таким, що наданий роботодавцю із порушенням терміну, встановленого ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_3 відбулося без попередньої згоди на це профспілкового органу, членом якого він є, а також попередньої згоди на таке звільнення вищого виборного органу цієї професійної спілки - Центрального комітету. Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в порушення вимог п. 3 ст. 29 КзпП України роботодавець не виконав свого обов'язку щодо забезпечення ОСОБА_3 належними умовами праці.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 01 квітня 2013 року працював на посаді лікаря - трансфузіолога (підрозділ експедиція) в КЗ «Чернігівська обласна станція переливання крові».
Наказом від 03 лютого 2014 року ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 03 лютого 2014 року за прогул без поважних причин 02, 03, 04 січня 2014 року.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках, зокрема прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Місцевим судом встановлено, що позивач був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за те, що без поважних причин 02, 03 та 04 січня 2014 року був відсутнім на робочому місці, що роботодавцем визнано прогулом.
Наказами підприємства від 02, 03 та 04 січня 2014 року було створено комісію для з'ясування причин відсутності на робочому місці позивача.
Так, за фактом відсутності ОСОБА_3 на роботі у вказані дні були складені відповідні акти. Письмові пояснення з цього приводу позивач надавати відмовився. При цьому письмові пояснення ОСОБА_3 надані роботодавцю лише 05 січня 2014 року, згідно з яких вбачається, що він у вказаний період працював у гаражі, оскільки він немає належного місця роботи. Згідно наданих ОСОБА_3 пояснень в судовому засіданні суду першої інстанції, останній зазначив, що у вищевказаний період виходив на роботу, працював протягом години, а в подальшому у зв'язку з відсутністю робочого місяця виконував свої обов'язки вдома.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, комісією закладу 13 січня 2014 року було обстежено робоче місце лікаря - трансфузіолога та встановлено, що робоча кімната має площу 12,1 кв. м, а не менше 10 кв. м, як зазначив позивач (а.с. 15, 16), отже колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що робоче місце працівника забезпечене необхідними для роботи умовами.
Відповідно до ст. 43 КзпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Відповідно до ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що на виконання вимог закону щодо отримання попередньої згоди на звільнення від профспілкового органу, членом якої є цей працівник, роботодавець 08 січня 2014 року звернувся до Чернігівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України з відповідним поданням.
Відповідно до постанови Президії вказаного профспілкового комітету від 16 січня 2014 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України було відмовлено.
При цьому місцевим судом правильно встановлено, що вказаний висновок профспілкового органу не містить жодного обґрунтування для такої відмови, що дає підстави роботодавцю для звільнення працівника відповідно до положень ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Як правильно встановлено місцевим судом, профспілковий орган письмово повідомив роботодавця про прийняте рішення тільки у березні 2014 року, що є пропуском строку, встановленого ч. 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ч. 5 ст. 43 КЗпП України, що дає право роботодавцю вважати, що профспілковим органом погоджено таке розірвання трудового договору, тобто звільнення за прогул без поважних причин (т. 1, а.с. 144).
Оскільки роботодавець провів звільнення відповідно до вимог трудового законодавства, працівник допустив прогул без поважних на це причин, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову є помилковими, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду з підстав, визначених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу комунального закладу «Чернігівська обласна станція переливання крові» Чернігівської обласної ради задовольнити.
Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 травня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: О.В. Кафідова
Т.О. Писана
О.В. Умнова
І.М. Фаловська