27 серпня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Висоцької В.С.
суддів: Кафідової О.В., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Умнової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року, -
У листопаді 2013 року позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору у розмірі 38103,90 грн, з яких: 2909,22 грн - заборгованість за кредитом, 13296,52 грн - заборгованість по процентам, 1306,86 грн - заборгованість по комісії, 18300,64 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1790,66 грн - штраф (процентна складова).
Позов мотивовано тим, що 6 серпня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2913,90 грн зі сплатою 24% річних на суму залишку заборгованості. Відповідач умови договору належним чином не виконувала, у зв'язку із чим, станом на 21 жовтня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 38103,90 грн яку позивач просить стягнути з боржника в судовому порядку.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з передачею справи до місцевого суду на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що кредитний договір був укладений між сторонами 6 серпня 2006 року та діяв до 6 серпня 2008 року. Умовами вказаного договору встановлений строк позовної давності 5 років. Тобто право позивача на звернення до суду існувало до 6 серпня 2013 року. Разом з тим, банк звернувся до суду лише 22 листопада 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову з урахуванням відповідної заяви відповідача.
Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно умов укладеного між сторонами кредитного договору від 6 серпня 2006 року, відповідач отримала строковий кредит в сумі 2913,91 грн на строк 24 місяців, з 6 серпня 2006 року по 6 серпня 2008 року включно.
Сторонами договору передбачено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Позивач звернувся до суду з позовом 22 листопада 2013 року. В обґрунтування своєї позиції щодо дотримання строку позовної давності послався на те, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору здійснений відповідачем 9 квітня 2010 року.
Разом з тим, згідно виписки по кредитному рахунку відповідача, 9 квітня 2010 року в рахунок погашення боргу банк самостійно списав з рахунку позичальника 4,69 грн.
Позивач не обґрунтував свою позицію щодо дотримання ним строку позовної давності та не зазначив обставин, які заважали йому звернутися до суду з відповідним позовом після 6 серпня 2008 року - закінчення строку дії кредитного договору або з моменту настання строку погашення чергового платежу, який не сплатила відповідач.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки позивачем такий строк пропущений, і про це заявлено відповідачем.
При встановлені фактичних обставин справи судами не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судових рішень правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи місцевим та апеляційним судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді О.В. Кафідова
Л.М. Мазур
Т.О. Писана
О.В. Умнова