12 серпня 2014 року м. Київ К/800/34351/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Донця О.Є.,
суддів: Васильченко Н.В.,
Конюшка В.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року у справі за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У лютому 2011 року Тернопільський міськрайонний центр зайнятості звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 року у задоволенні позовних вимог Тернопільському міськрайонному центру зайнятості-робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття було відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року апеляційну скаргу Тернопільського міськрайонного центру зайнятості було задоволено. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги Тернопільського міськрайонного центру зайнятості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Тернопільського міськрайонного центру зайнятості 4545,45 грн. допомоги по безробіттю.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 була зареєстрована в Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості двічі: 10.07.2007 року і 04.03.2008 року, після отримання статусу безробітного їй було призначено і виплачено допомогу по безробіттю за період з 17.07.2007 року по 28.01.2008 року в розмірі 1492,55 грн. і з 11.03.2008 року по 19.01.2009 року в сумі 3052,90 грн.
Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 20.08.2010 року встановлено, що ОСОБА_2 з 19.02.1993 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
Тернопільським міськрайонним центром зайнятості на адресу ОСОБА_2 31.08.2010 року було направлено лист за № 03-4615 щодо повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю за час перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітного, оскільки вона одночасно була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, а 29.10.2010 року за № 08/5771 була направлена претензія про повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю за період з 17.07.2007 року по 28.01.2008 року та з 11.03.2008 року по 19.01.2009 року на загальну суму 4545,45 грн.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.05.2006 року припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
З матеріалів справи вбачається, що лише 13.04.2012 року державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру про внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2, який свідчить про те, що на час звернення до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного відповідачка перебувала у статусі припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, але ще мав статус підприємця, що ним було приховано.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення», безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Згідно із підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Статтею 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Згідно із статтею 51 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця надсилає відповідним державним органам, зокрема до державної податкової служби, повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені статтею 22 цього Закону, пов'язуються з початком настання безробіття, тобто із наданням особі статусу безробітного.
Аналогічне положення міститься у підпункті 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307, згідно з яким якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач безпідставно отримував допомогу по безробіттю, оскільки на час звернення до служби зайнятості відносився до зайнятого населення, про що не повідомив центр зайнятості всупереч статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. №219, яким, зокрема, передбачено, що для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає заяву та письмову інформацію про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів і не зареєстрований як фізична особа - підприємець.
Враховуючи, що на час звернення до служби зайнятості ОСОБА_2 відносилася до зайнятого населення, про що не повідомила центр зайнятості при поданні заяви про надання їй статусу безробітної, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, стягнувши з ОСОБА_2 на користь Тернопільського міськрайонного центру зайнятості 4545,45 грн. допомоги по безробіттю.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанцій, є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року у справі за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості-робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення коштів - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.Є. Донець
Н.В. Васильченко
К.В. Конюшко