"07" серпня 2014 р. м. Київ К/800/44519/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівОлексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУ ПФ) України в Одеській області, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову ГУ ПФ України в Одеській області в призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) та зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII з часу звернення до відповідача.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправною відмову ГУ ПФ України в Одеській області в призначенні ОСОБА_1 довічної військової пенсії за вислугу років та зобов'язано відповідача призначити позивачу довічну військову пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII та пункту 11 статті 1 Закону України від 15 червня 2004 року № 1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон № 1763-IV).
У касаційній скарзі ГУ ПФ України в Одеській області порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, перед звільненням з військової служби у запас працював на посаді судді військового апеляційного суду Південного регіону у військовому званні - майор юстиції.
Згідно із наказом Міністра оборони України від 15 грудня 2006 року № 1972 відповідно до за підпунктом «б» пункту 67 (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
Відповідно до наказу в.о. голови військового апеляційного суду Південного регіону від 29 грудня 2006 року № 96 майора юстиції ОСОБА_1 з 31 грудня 2006 року виключено зі списків особового складу військового апеляційного суду Південного регіону, знято з усіх видів забезпечення. Загальна вислуга на час звільнення становить понад 15 років.
16 квітня 2013 року позивачу виповнилось 45 років, після чого він подав заяву до Одеського обласного військового комісаріату для призначення пенсії відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII та направлення його заяви та всіх необхідних документів до ГУ ПФ України в Одеській області.
Судами встановлено, що Одеський обласний військовий комісаріат у встановленому порядку направив заяву позивача та необхідні документи разом з поданням для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років до ГУ ПФ України в Одеській області.
30 травня 2013 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII у зв'язку з тим, що на час звільнення зі служби позивач не досяг 45-річного віку.
Відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.
Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.
Згідно із пунктом 11 статті 1 цього Закону (у редакції на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ після 01 січня 2004 року.
Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року) передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Згідно зі статтею 22 Конституції України Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Також у Рішенні № 5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення ОСОБА_1 , то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема у постанові від 01 липня 2014 року у справі № 21-244а/14 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про призначення пенсії.
Згідно із частиною 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді М.М. Олексієнко
Ю.К. Черпак