83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
06.07.09 р. Справа № 44/53пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Левшиної Г.В., Новікової Р.Г., при помічнику Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України м. Київ, та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245
до відповідача 1: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз” м. Донецьк, ідентифікаційний код 03361081
до відповідача 2: Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” м. Київ, ідентифікаційний код 31301827
про визнання договору недійсним
із залученням у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів: Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” м. Київ, ідентифікаційний код 20077720
за участю уповноважених представників:
від Прокурора - Кулікова Ю.В. (за посвідченням №3358);
від Позивача 1 - не з'явився;
від Позивача 2 - Сорокіна В.В. ( за довіреністю № 5 від 23.01.2009р.);
від Відповідача 1 - 1. Ковальов С.В. (за довіреністю №05/6348 від 09.12.2008р.);
2. Горіна В.В. (за довіреністю №05/1-317 від 16.01.2009р.);
від Відповідача 2 - Коваленко Л.М. (за довіреністю №237/10 від 31.12.2008р.);
від Третьої особи - не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 14.04.2009р. на 28.04.2009р., з 28.04.2009р. на 20.05.2009р., з 20.05.2009р. на 25.05.2009р., з 25.05.2009р. на 15.06.2009р., з 15.06.2009р. на 06.07.2009р.
Прокурор м. Донецька (далі - Заявник позову) звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України м. Київ (далі - Позивач 1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області м. Донецьк (далі - Позивач 2) з вимогами до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз” м. Донецьк (далі - Відповідач 1) про визнання договору від 28.12.2001р. №04/01-826 між ВАТ „Донецькміськгаз” і НАК „Нафтогаз” недійсним та зобов'язання ВАТ „Донецькміськгаз” і НАК „Нафтогаз” укласти договір оренди майна, що не підлягає приватизації, з дотриманням вимог Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.
В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилався на те, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
На підтвердження вказаних обставин Прокурор надав договір про користування державним майном, яке не підлягає приватизації №04/01-826 від 28.12.2001р. з додатком №1, акт №01-24/101 від 21.12.2005р. позапланової перевірки фінансово - господарської діяльності ВАТ „Донецькміськгаз” за період з 01.01.2002р. по 25.10.2005р., правоустановчі документи, угоду №76 про використання державного майна, яке не підлягає приватизації від 04.02.1999р.
Нормативно свої вимоги Заявник позову обґрунтовував ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, ст. ст. 2, 29, 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 9, 16, 203, 215, 216, 759 Цивільного Кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України.
Протягом первісного розгляду справи Позивач 1 своєї позиції по суті заявлених позовних вимог до відома суду не довів, натомість Позивач 2 заявою, поданою 22.03.2007р. (а.с.90 т.1), зазначив, що вимоги не підтримує, оскільки Регіональне відділення ФДМ України не є належним позивачем у цій справі.
Відповідач 1 надав відзив від 21.02.2007р. №05/932 (а.с.а.с.72-74 т.1), в якому проти позову Прокурора заперечив, посилаючись на: необхідність припинення провадження у справі на підставі п.2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наявність ухвали від 25.12.2006р. №339/19-63 про повернення цілком ідентичного позову Прокурора; між Відповідачем 1 та НАК „Нафтогаз України” відсутні договірні правовідносини; майно за спірним договором передано не безоплатно, зважаючи на положення ст. 5 такого договору.
Відповідачем 1 також надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.89, 96-140) та додатковий відзив від 27.03.2007р. №05/1562 (а.с.95 т.1), в якому зазначено про пропуск позовної давності і необхідність відмови у позові і з цієї підстави.
Ухвалою суду від 22.03.2007р. до участі у справі у якості іншого Відповідача (Відповідач 2) залучено Дочірню компанію „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”.
Відповідач 2 письмово своєї позиції по суті розглядуваного спору не довів, але надав свій Статут для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.146-154 т.1).
Під час нового розгляду справи, запровадженого Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2007р., Прокурором надані пояснення від 20.03.2008р. (а.с. 18 т.3) на обґрунтування своєї позиції стосовно необхідність отримання дозволу ФДМ України для передачі у користування майна за спірним договором та порушення спірним договором інтересів держави. Крім того, заявою від 09.04.2008р. (а.с.20 т.3) Прокурор зменшив заявлені вимоги, наполягаючи виключно на визнанні спірного договору недійсним.
Позивач 1 своєї позиції по суті розглядуваних вимог у формі письмових пояснень або заяви тощо до відома суду не довів, проте у телеграмі, що надійшла через канцелярію суду 13.05.2008р. (а.с.42 т.3), зазначив про підтримку позовних вимог Прокурора та просив розглянути справу без участі свого представника.
В свою чергу Позивач 2 у поясненнях, наданих 05.03.2008р. (а.с.120 т.1) зазначив, що не вважає себе належним позивачем у справі, тоді як поясненнями, поданими через канцелярію суду 09.04.2008р. (а.с.19 т.3), підтримав заявлені вимоги Прокурора у повному обсягу. Позивачем 2 також надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.37-40 т.3).
Відповідач 1 надав письмові пояснення, подані через канцелярію суду 25.02.2008р. (а.с.а.с.100-103 т.2), в яких додатково до викладених під час первісного розгляду справи підстав зазначив, що провадження в частині позовних вимог про спонукання до укладання договору оренди підлягає припиненню, оскільки такий спір не підлягає розгляду в господарських судах, а відповідне майно в принципі не може передаватися в оренду.
Відповідачем 1 також надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 105-118, 132, 133 т.2, а.с.а.с.9-10, 100-105 т.3).
У письмових поясненнях, поданих до канцелярії суду 08.04.2008р. (а.с.а.с.7, 8 т.3), Відповідач 1, посилаючись рішення Господарського суду м. Києва та Постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №3/465 зазначив про преюдиціальність факту дійсності спірного договору у розумінні ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Заявою (а.с.а.с. 15, 16 т.3), наданою через канцелярію суду 08.04.2008р., Відповідач 1 просив застосувати позовну давність до вимог про визнання спірного договору недійсним.
Письмовими поясненнями, наданими через канцелярію суду 03.06.2009р. (а.с. 61 т.3), Відповідач 1 наголосив на відсутності необхідності у НАК „Нафтогаз України” узгоджувати з ФДМ України подальшу передачу у користування об'єктів державного майна своїй дочірній компанії „Газ України”, яка входить до її складу.
У поясненнях, наданих через канцелярію суду 17.07.2008р. (а.с.а.с.98,99 т.3) наголосив на обґрунтованості своїх попередніх тверджень та зазначив про відсутність потреби досліджувати цивільну дієздатність осіб на вчинення правочинів, що передували спірному договору.
Відповідачем 2 надані 05.03.2008р. пояснення (а.с.а.с.121-123 т.2), в яких фактично підтримані заперечення Відповідача 1 та зазначено про необхідність відмови у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 13.05.2008р. за заявою НАК „Нафтогаз України” від 07.05.2008р. №14/2-930 (а.с.33 т.3) останню було залучено до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідачів (далі - Третя особа).
Третя особа своєї позиції по суті розглядуваного спору у письмовому вигляді до відома суду протягом нового розгляду справи не довела.
Протягом повторного нового розгляду, здійснюваного згідно Постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2009р., Заявником позову надані пояснення від 14.04.2009р. (а.с.а.с.15-18 т.4), в яких зазначено, що спірна угода: вчинена Відповідачем 2 поза межами цивільної дієздатності з огляду на відсутність погодження з ФДМ України; укладена всупереч інтересів держави, у зв'язку із чим має бути визнана недійсною на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та ст. 207 Господарського кодексу України.
Поясненнями від 24.04.2009р. (а.с.а.с.35-37 т.4) Прокурор зазначив про необхідність визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, як такого, що суперечить п. 5 Декрету КМУ №8-92 від 15.12.1992р.
Прокурором надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи стосовно обставин обізнаності про існування спірного договору (а.с.а.с.46-60 т.4) та пояснення від 13.05.2009р. (а.с. 67 т.4) з цього приводу.
Позивач 1 надав пояснення від 01.04.2009р. №17/707 (а.с.а.с.10-12 т.4), якими позовні вимоги Прокурора підтримав у повному обсягу та просив їх задовольнити, а у листі від 13.05.2009р. №17/878 (а.с.а.с.73, 74 т.4) зазначив про підтримку обґрунтування, викладеного Прокурором у поясненнях від 24.04.2009р. (а.с.а.с.35-37 т.4).
Заявою від 05.06.2009р. №17/971 (а.с.а.с.129, 130 т.4) Позивач 1 просив розглядати справу без участі свого представника.
Позивач 2 надав 28.04.2009р. пояснення (а.с.а.с.42, 43 т.4), якими підтримав позовні вимоги Прокурора з підстав, викладених ним у поясненнях від 24.04.2009р. (а.с.а.с.35-37 т.4)
Відповідачем 1 через канцелярію суду 14.04.2009р. надані письмові пояснення (а.с.а.с.19-21 т.4), в яких викладені всі попередні заперечення проти заявлених вимог Прокурора. У письмових поясненнях, поданих 27.04.2009р. (а.с.33 т.4), зазначено про наявність в матеріалах справи доказів оплатної природи спірного договору та відсутність доказів обізнаності Заявника позову про факт наявність спірного договору на дату, визначену в заяві про застосування позовної давності.
27.04.2009р. Відповідачем 1 знову подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с.37 т.4), а в поясненнях, наданих 14.05.2009р. (а.с.66 т.4), щодо змінених Прокурором підстав позову згідно пояснень від 24.04.2009р. (а.с.а.с.35-37 т.4) вказано про підтримку попередніх заперечень у повному обсягу.
Поясненнями, наданими 22.05.2009р. (а.с.78 т.4), Відповідачем 1 викладена позиція стосовно співвідношення амортизаційних відрахувань та відрахувань на розвиток майна, передбачених умовами спірного договору.
Крім того, Відповідачем 1 надані витребувані судом додаткові документи (а.с.а.с.100-128 т.4)
Відповідач 2 надав пояснення від 25.05.2009р. №31/10-4869 (а.с.а.с.87-89 т.4), якими у повному обсягу підтримав заперечення Відповідача 1 та його позицію по суті розглядуваної справи.
Третя особа своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду у письмовому вигляді не довела.
У судових засіданнях під час нового розгляду присутні представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані учасниками справи документи та їх неявка у світлі приписів ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.
Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
04.02.1999р. укладена угода про використання державного майна, яке не підлягає приватизації № 76 (а.с.а.с.67-81 т.1), згідно приписів якої Фонд державного майна України передав Національній акціонерній компанії „Нафтогаз України” в оперативне управління державне майно, у тому числі Об'єкти.
Пунктом 2.3 зазначеної угоди передбачена необхідність узгодження з ФДМУ передання об'єктів в користування третім особам (за винятком передання підприємствам, які входять Третьої особи).
Із змісту додаткової угоди № 1 від 26.12.2002р. (а.с.а.с.100,101 т.3), укладеної між Третьою особою та Відповідачем 2, вбачається, що вказаними сторонами 28.12.2001р. була укладена угода про користування державним майном, яке не підлягає приватизації. До вказаної угоди сторонами був складений акт приймання-передачі майна, яке не підлягає приватизації і знаходиться на балансі підприємств, що входять до складу НАК „Нафтогаз України” (а.с.а.с.102,102 т.3), серед яких (підприємств) зазначено і Відповідача 1.
28.12.2001р. між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз” (Користувач) та Дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (Компанія) був укладений договір № 04/01-826 (а.с.а.с. 6-15 т.1), згідно зі статтею 1 якого Відповідач 2 передав у тимчасове користування Відповідачу 1 державне майно, яке не підлягає приватизації, а саме: розподільні газопроводи, споруди на них і транспортні засоби спеціального призначення, які передані національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування згідно з Переліком (додаток № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України”.
Статтею 5 договору „Порядок розрахунків” передбачений обов'язок Відповідача 1 відраховувати 50% прибутку на розвиток вищевказаного майна, а також здійснювати амортизаційні відрахування.
Відповідно до умов п.2.1 цього договору, зазначене майно було передане Відповідачу 2, про що був складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі (а.с.16 т.1).
Між сторонами укладалися додаткові угоди до вказаного договору (а.с.а.с.100-124 т.4) від 11.12.2002р., 26.11.2007р. та 30.12.2008р., якими запроваджувалися зміни до певних умов договору, які не впливали на його сутність в контексті розглядуваного спору.
Згідно довідок Відповідача 1 на наданих накопичувальних відомостей (а.с.а.с. 102-124) в порядку виконання обов'язків, передбачених ст. 5 спірного договору, останнім здійснювалися ремонтні роботи державного майна, отриманого за спірним договором.
Платіжними дорученнями (а.с.а.с. 125-140 т.1) підтверджується здійснення Відповідачем 1 платежів стороннім особам за запчастини та ремонтні роботи на загальну суму 15280,24грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.01.2008р. у справі №3/465 (а.с.а.с.108-114 т.2) задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Донецькміськгаз” до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про внесення змін до п. 10.1 оспорюваного в межах розглядуваної справи № 44/53пд договору, шляхом викладення у наступній редакції: „Цей договір набирає чинності з 01.01.2002 року і діє до 21 .04.2010 року. У випадку, якщо Національною комісією регулювання електроенергетики України або іншим уповноваженим відповідно до чинного законодавства органом ліцензування буде видано Відкритому акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз” нову ліцензію на здійснення господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу, то строк дії цього договору вважається продовженим на термін дії нової ліцензії”.
Справа №3/465 розглядалася за участю Міністерства палива та енергетики України, Фонду державного майна України та Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, які залучалися у якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. (а.с.а.с.9-13 т.3) вказане рішення Господарського суду м. Києва у справі №3/465 залишено без змін.
19.09.2005р. Генеральною прокуратурою України було видано наказ №3 „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів” (а.с.а.с.49-51 т.4), в порядку виконання приписів якого згідно завдання прокуратури Донецької області „Про проведення перевірок додержання вимог законодавства про енергозбереження та енергопостачання на підприємствах паливно-енергетичного комплексу” №7/1-1168 вих-133окв від 17.10.2006р. (а.с.а.с.52,53 т.4) прокуратурою м. Донецька була проведена відповідна перевірка.
Результати зазначеної перевірки відображені у доповідній записці від 18.11.2006р. №675д (а.с.а.с.54-60 т.4), із змісту якої, серед іншого, вбачається встановлення укладання спірного договору.
12.02.2007 року прокурор м. Донецька звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України м. Київ та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області м. Донецьк про визнання спірного договору недійсним та зобов'язання виконати певні дії.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.02.2007р. порушено провадження у справі за вказаним позовом.
Рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2007р. (суддя Мєзєнцев Є.І.), залишеним без змін Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року, у справі № 44/53пд у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.07р. по справі №44/53пд постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2007р. та рішення господарського суду Донецької області від 16.04.07р. у справі №44/53пд було скасовано і справу передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.07.2008р. (головуючий суддя Підченко Ю.О., судді Мартюхіна Н.О., Курило Г.Є.), залишеним без змін Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2008р. у справі № 44/53пд у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2009р. Рішення господарського суду Донецької області від 29.07.2008р. у справі №44/53пд та Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2008р. було скасовано та справу направлено на новий розгляд.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 25.03.2009р. справа № 44/53пд була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д. О.
25.03.2009 року Господарським судом Донецької області винесено ухвалу про прийняття справи №44/53пд до провадження та призначення до розгляду.
Протягом повторного нового розгляду Прокурор підтримав вимоги про визнання спірного договору недійсним з підстав, викладених у поясненнях від 24.04.2009р. (а.с.а.с.35-37 т.4).
Позивачі зазначену позицію Прокурора підтримали у повному обсягу.
Відповідач 1 та Відповідач 2 проти позову заперечили з ідентичних підстав, викладених у письмових поясненнях та заявили про застосування строків позовної давності.
Третя особа уповноваженого представника у судові засідання не направляла, своєю позицію по суті спору до відома суду не довела, хоча належним чином повідомлялась про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, встановленою за матеріалами справи.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, враховуючи обов'язкові вказівки Вищого господарського суду України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, з огляду на наступне:
За змістом заявлених вимог, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні недійсним договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації.
Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Суд зауважує, що оцінка відповідності спірного договору здійснюється відносно законодавства України, що діяло на момент його укладання, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджують це правило і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, абз. 3 п. 10 чинного Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.
Беручи до уваги дату (28.12.2001р.) вчинення спірного договору, підстави для кваліфікації його як недійсного містилися у ст.ст. 45-60 Глави 3 ЦК УРСР.
Виходячи із наведених Прокурором у поясненнях від 24.04.2009р. №б/н (а.с.а.с.35, 36 т.4), які (пояснення) кваліфікуються судом в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України як зміна підстав позову, підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній вимагає визнання спірного договору недійсним відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР як такого, що суперечить встановленій п. 5 Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” №8-92 від 15.12.1992р. забороні підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям, установам та громадянам.
Слід зауважити, що зазначені підстави підтримані Позивачами у повному обсягу.
Таким чином, предметом судового дослідження у розглядуваній справі є наступна сукупність обставин:
- можливість віднесення Відповідача 2 у спірних правовідносинах до підприємства загальнодержавної власності;
- можливість кваліфікації передачі майна за спірним договором як безоплатного.
Як вбачається із змісту п.п. 1.1., 1.3. Статуту Відповідача 2 останній є дочірнім підприємством Третьої особи - НАК „Нафтогаз України”. В свою чергу, відповідно до п.2 Постанови КМУ „Про утворення Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” від 25.05.1998р. №747 та п.п. 5.1., 6.3. - 6.5. Статуту остання є державним акціонерним товариством, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України.
При цьому статутний фонд цього Товариства сформований за рахунок державного майна, яке, хоча і увійшло до складу активів Товариства, проте не втратило статусу державного. Дійсно, за змістом п. 6.2. Статуту Товариство визначається власником майна, яке передано акціонерами у власність, тоді як згідно п. 5.2. Статуту на момент укладання спірного договору єдиним акціонером Третьої особи була держава, а п.п. 7 і 8. згаданої Постанови КМУ від 25.05.1998р. №747 не передбачали припинення права державної власності на внесок до статутного фонду. Викладене у повній мірі узгоджується із положеннями ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного майна”, згідно яких припинення права державної власності на певне майно у зв'язку із його набуттям у власність певною юридичною особою має здійснюватися шляхом приватизації.
У світлі наведеного суду дійшов висновку, що організаційно-правова форма Третьої особи виходячи із специфіки її утворення та спеціальних норм приватизаційного законодавства не впливає на можливість її, а отже - і дочірніх підприємств - віднесення, з огляду на поточну приналежність майна статутного фонду, до державного підприємства у розумінні ст. 2 Закону України „Про підприємства в Україні” для цілей Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” №8-92 від 15.12.1992р.
Зазначений висновок суду враховує обов'язкові згідно ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки Вищого господарського суду України з цього приводу, викладені у Постанові від 29.11.2007р. (а.с.а.с.85-92 т.2).
Оцінка оплатності передачі майна за спірним договором здійснюється судом в контексті наявності обов'язків Відповідача 1 здійснювати певне зустрічне майнове надання Відповідачу 2 за користування.
Між тим, передбачені п.п. 5.2. і 5.3. спірного договору обов'язки Користувача здійснити відрахування на розвиток майна, які акумулюються на окремому створеному ним рахунку та разом із амортизаційними відрахуваннями самостійно використовуються ним виключно на капітальні вкладення, на відновлення і розвиток майна згідно річних планів, затверджених Відповідача 2, не вказують на відплатність договору.
Дійсно, вказані пункти лише запроваджують механізм забезпечення виконання Відповідачем 1 обов'язків із збереження та відновлення майна протягом періоду користування згідно обов'язків, передбачених п.п. 4.4.1., 4.4.7. та 4.4.8., а не визначають грошові (або натуральні) зобов'язання з оплати на користь Відповідача 2.
Правомірність зазначеного висновку суду ґрунтується на застосовані для аналізу природи зазначених обов'язків Відповідача 2 перед Відповідачем 1 за аналогією норм законодавства, що регламентують майновий найм (оренду), оскільки законодавство, яке діяло на момент укладання спірного договору не визначало його у якості певного окремого виду договорів із чітко визначеними особливостями регулювання. В свою чергу, подібна законодавча невизначеність згідно ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України не може бути перешкодою для правової оцінки обставин та вирішення спору, а за характером кореспондуючих прав і обов'язків правовідносини за спірним договором найближче подібні саме до найму (оренди).
Не заперечуючи принципову можливість укладання в порядку ст. 4 Цивільного кодексу УРСР договору, який прямо не передбачався нормами відповідного законодавства України, суд в контексті запропонованого порівняння зауважує, що згідно ст.ст. 264, 265 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 10, 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” подібні до закріплених у п.п. 5.2. та 5.3. спірного договору обов'язки Користувача із утримання, відновлення та ремонту майна у правовідносинах з найму (оренди) не звільняють від необхідності вносити плату на користь наймодавця.
Між тим, наявні в матеріалах справи платіжні документи та накопичувальні відомості не можуть бути враховані судом у якості належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів оплатності спірного договору, оскільки отримувачем коштів за відповідними платежами Відповідач 2 не визначався. До того ж представник Відповідача 2 у судовому засіданні 20.05.2009р. (а.с.71 т.4) підтвердив факт неотримання грошових коштів від Відповідача 1 за спірним договором.
Відтак, спірний договір опосередковує саме безоплатну передачу Відповідачем 2 Відповідачу 1 державне майно, яке має знаходитися в оперативному управління Третьої особи і не підлягає приватизації. Вказаний висновок суду враховує позицію Вищого господарського суду України з цього приводу, викладену в Постанові від 25.02.2009р. (а.с.а.с.215-220 т.3).
За таких обставин суд вважає правомірними твердження Заявника позову про невідповідність спірного договору приписам п. 5 Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” №8-92 від 15.12.1992р., що має наслідком визнання цього договору недійсним в цілому на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, оскільки характер допущеного порушення законності під час вчинення спірного договору унеможливлює застосування положень ст. 60 Цивільного кодексу УРСР щодо недійсності лише окремої частини.
При цьому судом також приймається до уваги, що норми Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” №8-92 від 15.12.1992р. та п. 1.4. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом ФДМУ та Мінекономіки України від 19.05.1999р. №908/88, взагалі не передбачають передання у безоплатне користування у якості способу управління державним майном.
Відповідно до ст. 59 Цивільного кодексу УРСР за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання. Недійсна угода не породжує для сторін жодних прав та обов'язків, крім тих, що пов'язані із застосуванням наслідків її недійсністю. Водночас, зважаючи на триваючих характер правовідносин, які мав опосередковувати спірний договір - у тому числі і на майбутнє - суд також визнає недійсною і припиняє в подальшому дію цього договору.
Посилання Відповідача 1 на преюдиціальність факту дійності спірного договору згідно рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2008р. у справі №3/465, здійснювані під час попереднього розгляду справи, судом до уваги не приймається, оскільки:
- за змістом ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнання пов'язаного із предметом розгляду справи договору недійсним з власної ініціативи (за відсутністю відповідних позовних вимог) є правом, а не обов'язком суду. В свою чергу, не реалізація такого права не можливості відповідних осіб ініціювати питання про відповідність такого договору закону в межах окремого позову;
- відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальність за рішення господарського суду для іншої справи, розглядуваної господарським судом, може мати місце виключно за умов повного співпадіння сторін у відповідних справах, якими у розумінні ст. 21 Господарського процесуального кодексу України є позивач та відповідач. Між тим, склад сторін розглядуваної справи та справи №3/465 не збігається;
- дійсність певного договору як його відповідність законодавству взагалі не може розцінюватися як факт - це є презумпцією або судової оцінкою в контексті певних обставин, що не призводить до неможливості за відповідним позовом спростовувати таку презумпцію і встановити невідповідність спірного договору законодавству.
Оскільки законодавство України не передбачає винятків відносно строків позовної давності до позовів про визнання угоди недійсною, питання про їх дотримання в контексті поданих Відповідачами заяв про застосування строку давності, вирішується судом наступним чином.
Вимоги про визнання договору недійсним не віднесені до переліку вимог, відносно яких ст. 72 Цивільного кодексу УРСР встановлена скорочена позовна давність, отже - на такі вимоги розповсюджується загальний строк у три роки (ст. 71 Цивільного кодексу УРСР). Аналогічні положення збережені і у ст.ст.257, 258 Цивільного кодексу України.
Виходячи із приписів ст. 76 ЦК УРСР, що діяв на момент укладання спірного договору, початок перебігу строку позовної давності визначається днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. В свою чергу, ст. 261 Цивільного кодексу України визначає початок перебігу давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Зазвичай, коли позов ініціюється стороною договору, такий день збігається із днем вчинення спірного договору.
Між тим, в розглядуваному випадку позов заявлений не стороною спірного договору, і навіть не особами, які, на думку заявка позову, здійснюють функції держави у спірних правовідносинах (Позивач 1 та Позивач 2 відповідно) - справу ініційовано прокурором.
В свою чергу, законодавство України, зокрема - Конституція України та Закон України „Про прокуратуру” - яке регламентує функції прокуратури, хоча і передбачає відповідні повноваження прокуратури із отримання відомостей та документів у фізичних і юридичних осіб, проте не встановлює жодних обов'язків суб'єктів господарювання автоматично і у всіх випадках попереджати органи прокуратури про наміри укласти певну угоду, або звітувати (повідомляти) про факт її укладання, так само, як і обов'язку органів прокуратури здійснювати автоматичний контроль і перевірку всіх укладених угод.
Зазначене нормативне врегулювання повноважень прокуратури і її відносин із суб'єктами господарювання в цій частині, яке (врегулювання), до речі, у повній мірі узгоджується із принципами, закріпленими ст. 19 Конституції України, спростовують твердження про автоматичну обізнаність (можливість обізнаності) прокуратури м. Донецька про факт укладання спірного договору в день його укладання. В свою чергу, Відповідачами не тільки не наведено жодних доказів обізнаності Заявника позову про укладання спірного договору з дати його укладання або іншої дати, від якої закінчився би перебіг 3-річного строку позовної давності до звернення до суду, але й судовому засіданні 20.05.2009р. (а.с.71 т.4) підтверджено відсутність перевірок прокуратури на предмет дотримання законодавства при укладанні спірного договору до 18.11.2006р. та зазначено про те, що Позивачі також не повідомлялися про факт укладання такого договору.
Відтак, суд зазначає про відсутність обґрунтованих припущень відносно можливості прокуратури м. Донецька дізнатись про факт укладання спірного договору в день його укладання.
У світлі викладеного, пояснення Заявника позову від 13.05.2009р. (а.с.67 т.4) з цього приводу у сукупності із підтверджуючими документами (а.с.а.с.49-60 т.4) дають підстави для висновку про те, що про факт порушення інтересів держави внаслідок укладання спірного договору прокурор дізнався лише за результатами проведеної згідно завдання Прокуратури Донецької області перевірки, оформленими доповідною запискою від 18.11.2006р. №675д. Дату такої обізнаності суд і кваліфікує як початок перебігу строку позовної давності, який (строк), зважаючи на дату надходження позовної заяви до Господарського суду Донецької області (12.02.2007р.), прокурором не був порушений.
Досліджуючи питання дотримання строку позовної давності, суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що позиція Відповідачів про порушення такого строку є логічно несумісною до одночасного існування із позицією щодо законності спірного договору, адже у такому випадку в принципі відсутній факт порушення прав та інтересів, з наявністю якого (факту) і Цивільний кодексу УРСР і Цивільний кодекс України пов'язував початок перебігу строку позовної давності. Тобто погодження із твердженнями Відповідачів про пропущення строку давності передбачає встановлення і існування факту закінчення відповідного строку, а отже - дати початку його перебігу, а відтак - і факту порушення прав та інтересів, з яким цей перебіг законодавчо пов'язаний.
Оскільки Заявник позову звільнений від сплати судових витрат, такі витрати, у тому числі - пов'язані із ініціацією ним апеляційного перегляду попередніх судових рішень у цій справі (п. 6.4. Роз'яснення ВАСУ ”Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. № 02-5/78) згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідачів в рівних частинах та підлягають стягненню на користь бюджету.
В свою чергу, судові витрати, пов'язані із касаційним оскарженням Позивачем 1 Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2008р., підлягають компенсації в рівних частинах Відповідачами на користь Міністерства полива та енергетики України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 22, 29, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, м. Київ та Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз”, м. Донецьк та Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ про визнання договору від 28.12.2001р. №04/01-826, укладеного між Відповідачами, недійсним задовольнити у повному обсягу.
2. Визнати недійсним договір №04/01-826 про користування державним майном, яке не підлягає приватизації від 28.12.2001р., укладений між Дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз”, м. Донецьк
3. Стягнути з Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ (ідентифікаційний код 31301827) до державного бюджету 85грн. державного мита та 69грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Стягнути з Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ (ідентифікаційний код 31301827) на користь Міністерства палива та енергетики 21,25грн. державного мита.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 03361081) до державного бюджету 85грн. державного мита та 69грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькміськгаз”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 03361081) на користь Міністерства палива та енергетики 21,25грн. державного мита.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.
За згодою присутніх учасників справи у судовому засіданні 06.07.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.
Повний текст судового рішення підписано 06.07.2009р.
8. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя