Справа № 22-790/2009 Головуючий в 1 інстанції: Куцоконь Ю.П.
Категорія: 19.20 Доповідач: Демянчук С.В.
04 червня 2009 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Буцяка З.І.
суддів: Демянчук С.В., Хилевича С.В.
при секретарі: Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 березня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1099.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 23 вересня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3937.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 60 грн. судових витрат, що складаються з судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 742 грн. судових витрат, що складаються з судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню у зв”язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що в мотивувальній частині рішення судом першої інстанції зроблено ряд невірних висновків, які не ґрунтуються на доказах та не відповідають обставинам справи, повністю заперечуються іншими доказами зібраними у справі.
Також вказує, що ОСОБА_2, підписавши договір, тим самим виразила свою волю саме на укладення договору купівлі-продажу належної їй квартири.
Крім того, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 26. 03. 2002 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції не вказав, з яких саме підстав визнається недійсним наступний договір купівлі-продажу від 23 вересня 2004 року.
Просив рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 березня 2002 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та від 23 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1.
В судовому засіданні ОСОБА_1, його представник підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.
ОСОБА_3 апеляційну скаргу визнав, вважає , що оскаржуване рішення не є законним.
ОСОБА_2, її представник апеляційну скаргу не визнали, вважають висновки суду першої інстанції правильними. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обставин обґрунтованості та доведеності заявлених вимог.
Так, судом встановлено, що 26 березня 2002 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 10 99 договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 за 6000 грн . квартиру АДРЕСА_1.
Даний договір судом визнано недійсним, як такий, що укладений позивачем ОСОБА_2 внаслідок помилки.
Згідно ст.41 ЦК України 1963 року, чинного на час укладення вказаного договору, договором визнаються дії громадян і організацій, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. При цьому, враховуючи положення глави З ЦК України 1963 року, слід розуміти, що договір має бути спрямований на реальне настання тих правових наслідків, які обумовлені ним, а волевиявлення учасника договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до вимог ст.224 ЦК України 1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що, при укладанні договору купівлі-продажу оспорюваної квартири 26.03.2002 року дії ОСОБА_2 повинні були б бути спрямовані на реальне відчуження (передачу) належної їй на праві власності квартири у власність ОСОБА_3 та отримання від ОСОБА_3 певної грошової суми, і такі дії мали б відповідати внутрішньому волевиявленню ОСОБА_2
Однак, з показань допитаної як свідка позивача ОСОБА_2, показань свідка ОСОБА_6, та встановлених обставин в сукупності вбачається, що ОСОБА_2 при укладанні 26 березня 2002 року договору купівлі-продажу, наміру на відчуження належної їй на праві власності квартири не мала і помилялася щодо правової природи та змісту правочину, який вона вчиняла ; не розуміла змісту та правової природи правочину, перебуваючи під впливом обману з боку своєї племінниці ОСОБА_6/ ініціатора укладення угоди/ , та безумовно мала намір укласти тимчасову угоду, яка через півроку повинна була бути скасована
З 1985 року і по сьогоднішній день , позивачка як проживала, так і проживає в спірній квартирі . Будь - яких претензій до неї, як до власника квартири, ніким не пред"являлись. Позивачка прописана (зареєстрована) в ній, іншого житла не має. Особисто ОСОБА_2 жодних документів, необхідних для посвідчення договору купівлі-продажу квартири, нотаріусу не надавала, як не надавала і ОСОБА_3 будинкової книги чи ключів від квартири. Не отримала ОСОБА_2 від ОСОБА_3 і будь-яких грошових коштів. Протягом всього часу ОСОБА_2 сплачує за квартиру всі необхідні комунальні платежі.
Окрім того, фактором, який сприяв помилці позивача ОСОБА_2 при підписанні 26 березня 2002 року договору купівлі-продажу квартири, був і стан її здоров'я, яка в той час хворіла з приводу захворювання з яким перебуває на обліку /рекурентний депресивний розлад/ та приймала медичні препарати ряду транквілізаторів.
Встановлені обставини є послідовними, не суперечливими щодо обставин справи і такими, що в сукупності свідчать про відсутність наміру ОСОБА_2 позбавлятися свого житла та помилки щодо правової природи та змісту правочину.
Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція, оскільки такий висновок суду грунтується на вимогах закону та здобутих доказах.
Відповідно до вимог ст.56 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Судом обгрунтовано визнано, що помилка щодо правової природи правочину та його змісту є такою, що має істотне значення, а тому є достатні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 26 березня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
На думку колегії суддів, порок волі в даній угоді характеризується тим, що він не є умисним, і виникає не в силу зовнішнього впливу чи впливу певних осіб, а виник внаслідок помилки самої особи, оскільки ОСОБА_2 неправильно уявляла про обставини, які мають для неї істотне значення. Встановлено, що зазначена угода не була б укладена при відсутності помилки.
Згідно вимог ст.59 ЦК України 1963 року угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
За вказаних обставин, колегія суддів вважажє привильним і висновок суду першої інстанції про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 23 вересня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що узгоджується з положеннями ст.ст.203, 215, 216, 229, 236 ЦК України.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст.11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов"язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/ покладено на сторони.
Будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суду не надано. Зважаючи на викладене, доводи відповідачів про порушення процесуального та матеріального права, необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції , вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з"ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, ЦПК України колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.
Головуючий суддя: Буцяк З.І.
Судді : Демянчук С.В.
Хилевич С.В.